За інформацією: Суспільне.
Харків'янка Олена зберігає віру, що її чоловік повернеться додому. Військовослужбовець Олексій Христич зник безвісти на фронті, і відтоді життя жінки поділилося на "до" та "після".
У межах інтерв'ю "Безвісти зниклі — не значить забуті" команда Суспільне Миколаїв зібрала історії незламних жінок — тих, хто чекає. Усіх їх об'єднує віра і спільна надія на повернення кожного.
"Шукаємо, чекаємо і надіємось"
— Я з Харкова. У мене зниклий безвісти цивільний чоловік. Познайомились ми незадовго до того, як йому вручили повістку, спілкувалися. Шукаємо, чекаємо і надіємось.
"Зник безвісти — це нерозуміння, що робити, куди йти, як далі бути".
Дружина безвісти зниклого військового Олена. Суспільне Миколаїв
Людина, яка завжди заспокоювала
— Він спокійний. Навіть, якщо як йому погано, він цього не каже. Він навпаки заспокоює мене. Каже: "Не хвилюйся, все добре". А я знаю, що там не добре. Я знаю, що їх криють. А він мене заспокоює: "Все добре, у вас же також літає. Тут друзі, вони мені допоможуть".
"Дітям потрібно жити вдома"
— Він до того, як ми познайомились, ходив у військкомат, але його тоді, м'яко кажучи, вигнали. А потім, коли він отримав повістку, каже: "Ну, а що робити?"
Говорить: "Дітям потрібно вдома жити". Так, у нас спільних дітей немає. Він каже: "Діти мають жити вдома".
Олена разом із її чоловіком та військовим Олексієм. Особистий архів Олени.
Олена разом із її чоловіком та військовим Олексієм. Особистий архів Олени.
Крайня розмова
— У нас був маленький чатик на чотирьох у WhatsApp. Там була його сестра, мати, я і він. Тобто, якщо в нього було мало часу, він дзвонив туди.
Перед цим ми з ним розмовляли. Він каже: "Я хочу спати. Я ввечері подзвоню, я хочу спати". А ввечері він уже не подзвонив. Тобто він про це не сказав. Я зрозуміла, що ось це "ми прийшли зарядитися", значить, що взяли те, що потрібно і пішли назад.
Життя після зникнення
— Відчуття того, що от до і після. Тобто подружки кличуть на каву, а я не хочу. Там ходімо, сходимо туди-то, а я не хочу. Тому що там люди ходять парами, а я цього бачити не хочу.
"Відчай. Нерозуміння чому. І ви мене не зрозумієте, поки не будете самі на моєму місці".
Безвісти зниклий військовий Олексій. Особистий архів Олени.
Олена разом із її чоловіком та військовим Олексієм. Особистий архів Олени.
Іграшковий ведмедик та кулон — нагадування про коханого
— Нам повернули кулон його з речами. Це мій був подарунок йому. І на День закоханих він подарував мені ведмедика, і цей ведмедик з цим кулоном живе у мене на ліжку. І коли мені погано, я просто його обіймаю і розмовляю з ним.
Я почала писати у блокнот. Як пройшов, допустимо, тиждень, що я зробила за цей тиждень, чому я це зробила. Коли мені погано, я теж пишу, наче спілкуючись з ним. Мені від цього легше.
"Поки не побачу тіло — не змирюся"
— Для себе вирішила, поки сама не побачу тіло, я не змирюся. Завжди, коли сердилась ображалась, сварилась, він казав: "Ну, я ж обіцяв, я ж прийду. Ти не переживай, все добре".
Якби мали хвилину разом, то …
— Просто б обійняла, напевно.
Читати ще
Читати ще
«Безвісти зниклі — не значить забуті» | Спецпроєкт Суспільного про тих, хто чекає
Читати ще
«Однією кулею в сина та батька». Історія ветерана 79 ОДШБ Віктора Обертоса з Миколаївщини
Читати ще
Розбите російськими обстрілами: як фермер з Миколаївщини відновлює власне господарство
