За інформацією: Суспільне.
Ольга — дружина військовослужбовця, який зник безвісти. Разом із донькою Валерією вони чекають на повернення Василя — чоловік зник понад рік тому. Військовослужбовець був у лавах ЗСУ з 2016 до 2019 року, втім після початку повномасштабної війни знову повернувся до лав ЗСУ.
У межах спецпроєкту "Безвісти зниклі — не значить забуті" команда Суспільне Миколаїв зібрала історії незламних жінок — тих, хто чекає. Усіх їх об'єднує віра і спільна надія на повернення кожного.
Що означає "зник безвісти" ?
— Людина, яка знаходиться в невідомості, в першу чергу для його рідних. Також вона абсолютно відсутня у всіх людей, але вона ніколи не зникає з серця своїх близьких. І от ця невідомість, вона дуже складно переживається і переноситься близькими і рідними, коли ти живеш "на автопілоті" просто.
Ольга разом зі чоловіком. Фото з особистого архіву Ольги
"Він ніс відповідальність за свою родину"
— Наша перша зустріч була в Миколаївській області, до речі. Він тут ніс службу. Коли ми з ним познайомилися, це дійсно та людина, яка дала розуміння, що я можу бути маленькою дівчинкою, яка дає мені захист і розуміння того, що я не сама в цьому світі.
При нашій першій зустрічі він сказав, що немає твоєї доньки і моєї — є наші дівчатка, і я їх безмежно люблю. Ніколи не було фрази, що вона твоя, а ця — моя, ні. От це те, що підкорило. Він відповідальний, він ніс відповідальність за свою родину.
Ольга з чоловіком та дітьми. Фото з особистого архіву Ольги
"Зібрав рюкзак і пішов на війну знову"
"Я не хотіла чоловіка військового, я не хотіла чоловіка з бородою, і я не збиралась вдруге заміж, але він просто це все зібрав і так вийшло. Але він вже був військовим до цього, він служив на контракті з 2016-го по 2019-й рік, потім демобілізувався, працював за кордоном трохи, повернувся і мав їхати також знову. Але почалось повномасштабне, і він просто залишився тут, зібрав рюкзак і пішов на війну знову".
Це була дуже коротка розмова. Він сказав: "Ми виходимо на позицію, два-три дні мене не буде на зв'язку, я вийду, я тобі передзвоню. Я телефон з собою не беру". Телефон мені прислали, він зараз у мене вдома. Його б тоді перевели саме, і це було перше завдання, на яке вони вийшли і після нього вони зникли.
Коли кажуть: "Може, його вже немає"
— Запитання типу там: "Що ти відчуваєш?" Я не можу пояснити, що я відчуваю, тому що я живу автопілотом, тобто мої відчуття автоматичні. Питання типу: "А що, а як, а де"? Я вже на них навіть не відповідаю. Я просто пропоную людям пережити те, що переживаю я, тому що це складно зрозуміти.
"Перший місяць, ну, перших кілька днів, вірніше, це був просто такий дикий стрес, коли ти плачеш, потім смієшся, ти хочеш їсти, голодати, вистрибнути у вікно, далі жити, боротися і от момент, розуміння, що в мене вдома є дитина, не дозволив мені далі здатися".
Тиждень це був просто жах, але потім потрошки почала себе брати в руки, скерувала всі свої, так сказати, сили і енергію на те, щоб добиватися якоїсь правди для себе, для дітей, щоб отримувати ті ж самі документи, все, що має бути необхідно. І коли він повернеться, щоб він не сказав, що я сиділа і нічого не робила, що я боролася за нас, за нашу сім'ю і за нього, за те, щоб його знайшли.
Дружина зниклого безвісти військовослужбовця Ольга з донькою. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Що допомагає триматися?
— Дитина — це той яскравий такий вогник що не дає здаватися. Я дуже багато плакала, вона приходить: "Мам, не плач, все добре, тато повернеться, він обов'язково повернеться, тому що в нього немає іншого виходу". В принципі, це те, що не дає здаватися, але іноді, коли накриває, ти закрилася, виплакалася, фух, полегшало.
Є друзі, знайомі, які можуть підтримати, які дійсно розуміють, без зайвих запитань. Просто я прихожу, кажу: "Мені треба поговорити". Все, я сіла, виплакалась, виговорилась, мені полегшало.
Найважчі дні
— Це чекати моменту, коли ти отримаєш найважливіше — задоволення від цієї зустрічі. Ти зрозумієш, що те, що було до цього не має значення, тому що це минуле, а далі буде краще майбутнє. У мене чоловік боєць. Я знаю, в принципі, те, що він проходив з 2016 до 2019, потім з початку 2022. Я знаю, що він сильний, він витривалий.
Він казав: "Я пішов туди заради вас", і зараз я маю робити щось заради нього, щоб він найшвидше повернувся. І навіть, якщо це буде найскладніше повернення на щиті, я теж маю бути до цього готова. Тому що є розуміння, ти віриш в те, що він ще живий, але все ж таки десь ти розумієш, що можливо є інший вихід.
"Як він казав: "Мене в будь-якому випадку перевезуть, якщо знайдуть". Я думаю, що це "коронна" фраза всіх військових, які розуміють, де вони знаходяться. Він сказав: "Котику, ти розумієш, я на війні і статись може все, що завгодно".
Військовослужбовець Василь під час служби. Фото з особистого архіву Ольги
Ти пам'ятаєш кожну дату, наприклад, коли ви вперше зустрілися, вперше познайомилися, о якій годині ви познайомилися. Річниця весілля — це складні дати, день народження — особливо.
Минулого року чоловік зник 15 березня, а у мене 3 квітня день народження. До мене приїхала подруга, привезла такий красивезний букет квітів в рожевій обгортці і каже: "Я хочу, щоб хоч трохи сьогодні в тебе було більше радості, свята, щоб ти менше плакала, тому що ці перші тижні були найважчими".
"Кожне свято, яке пов'язане з нами, завжди болить найбільше. Якісь новорічні свята — це також такий тригер. Я думаю, як для кожної родини, в якій є військовий, незалежно від його статусу, він зниклий, загиблий, або просто на фронті, для кожної сім'ї це завжди тригер, тому що за родинним столом не вистачає твоєї найріднішої людини".
У нас є така мрія маленька, ми після одруження дуже хотіли вінчатись, але ми не встигли. Я ще до того моменту, як він зник безвісти, вишила ікони. Ми їх взяли в рамку вони висять дома зараз на стіні. І от наша така мрія — це повінчатися, і ми дуже хотіли ще дитину".
Якби мали хвилину разом, то…
— Сказала б, що він найкращий чоловік, якого я зустрічала, напевно, і я його безмежно люблю. Я дуже хочу почути, що він скаже: "Зіронька, я їду додому".
Читати ще
Читати ще
«Безвісти зниклі — не значить забуті»: історія очікування та віри у повернення сина Оксани Бурдинської
Читати ще
«Безвісти зниклі — не значить забуті»: історія Катерини, яка чекає чоловіка понад два роки
