За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець Микола з 2014 року боронить Україну. Після трьох поранень на фронті чоловік служить у районному ТЦК та СПТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Третього серпня 2025 року під час оповіщення на нього напали місцеві жителі.
Про свій шлях та службу військовий розповів кореспондентам Суспільного.
Микола — в минулому будівельник, а згодом доброволець, який з 2014 року боронить Україну.
Військовослужбовець Микола. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
Згадує третє серпня 2025-го, коли в Бузькому під час оповіщення на нього напали цивільні чоловіки.
"У одного була бита деревʼяна, в іншого — труба. А третій коли вибіг… але ж модні які: я один, а їх троє. А нащо мені, щоб мене били?", — каже чоловік.
"Оскільки я був в бусі — я намагався попід ноги їм стріляти. Тобто не вгору. Просто щоб вони відійшли".
Говорить, люди часто апелюють правами, але забувають про обовʼязки.
"Як вони кажуть: "Що мені дала ця держава?" У нас коли такі розмови на оповіщеннях я кажу: "На даний час держава дала захист", — говорить Микола.
"Першими пішли добровольці. Хтось за обовʼязком, хтось за якимось розумінням. І надали час чоловічому цивільному населенню освоїти якусь військову спеціальність і стати на захист Батьківщини. І що ми отримали? Хлопці, які пішли — не резинові, не залізні. Кого вбили, хтось в полоні, хтось поранений. Можливо, якийсь відсоток лишився. Але їх не вистачає".
Каже, цивільним варто боятися не ТЦК, а російську армію, яка прийшла на українську землю вбивати та руйнувати. Сам це відчув під час повномасштабної війни на фронті, де його тричі поранили. Перше поранення дістав на Донбасі.
"Потрапили в засідку, далі тактично маневрували, бо вже підстрелили нас. Доповзли до позицій, а далі вже йшли до евакуації. Далі був місяць відпустки", — говорить Микола.
Микола після поранення. Фото з особистого архіву Миколи
На початку 2023 року знову отримав поранення на позиції. Усі три — правої ноги: два уламкові і мінно-вибухове. За станом здоровʼя його перевели до ТЦК.
"З татом сидимо, балакаємо. Він каже: "Ну, ось завтра вже війна має закінчитися. Це вже 100 відсотків". Я такий: "Ну, якщо тато каже — вірю. То як це перемога і без мене? Тож йду далі". Минуло 2 чи 2 з половиною місяці, і знову підбили", — згадує військовий.
Каже, не розуміє агресії цивільних до працівників ТЦК.
"Як вони кричали: "Ой дайте нам хлопців, які після фронту прийшли". Прийшли ці хлопці, і теж не підходять", — говорить Микола.
"Не раз таке слухав: "Ось прийде ворог. А я тут буду з вилами, з дубиною". Я кажу :"Ну, прийде до тебе якісь два "упиря", скажуть: "Ану, відчиняй двері". Ти почнеш "бикувати" — тебе застрелять. Якщо прийде ворог — у тебе не буде ніякого права субʼєктності".
Микола із тростиною, якою він користується після поранення. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
Каже, захищати країну для нього честь і мрія з дитинства. Якби не поранення — був би на фронті й надалі.
