За інформацією: Суспільне.
Воїн миколаївської 79-ї ОДШБрОкрема десантно-штурмова бригада Фарид Ліпченко пішов на фронт попри те, що міг продовжувати працювати держслужбовцем. Чоловік воював на Курахівському та Новомихайлівському напрямках. Військовий загинув на бойовому завданні, але тоді побратими не змогли витягти тіло з поля бою. Його передали рідним через понад рік після загибелі.
Про бойовий шлях загиблого військовослужбовця журналістам Суспільного розповіла його мати Жанна.
Життя до війни
Фарид народився 1999 року у Кропивницькому. З трьох років його виховувала мати та бабуся. У школі, з першого по десятий клас, займався футболом та захоплювався історією.
"Їздив на змагання, ми його підтримували. Він добре навчався, любив дуже історію, любив читати книжки, вихований був", — каже жінка.
Загиблий військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко до служби в армії. Особистий архів Жанни
Після школи чоловік вступив до Київського інституту міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де прагнув здобути магістерський ступінь з публічного права. Під час навчання пройшов військову кафедру за спеціальністю "Цивільно-військове співробітництво".
"Я дав присягу, значить маю йти воювати": повномасштабне вторгнення
Повномасштабне вторгнення Фарид застав ще бувши студентом. Повернувшись до Кропивницького, він звернувся до ТЦК за повісткою, там йому порадили спочатку закінчити навчання у виші.
"Паралельно він працював в нашій Кіровоградській райдержадміністрації, був держслужбовцем. Потім, коли він закінчив магістратуру, то в нього вже на руках була повістка. 16 січня 2023 року його мобілізували", — розповіла мати.
Зі слів Жанни, бувши держслужбовцем, чоловік міг не йти на фронт.
"Але він мені завжди казав, що ховатись не буде: "Я дав присягу, значить маю йти воювати". Він вважав бути на фронті своїм обов'язком".
Загиблий військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко. Особистий архів Жанни
Фарид розпочав службу у складі 79-ї бригади зі званням молодшого лейтенанта, де пройшов перенавчання на десантника. Після цього його направили на Донеччину.
"Коли я розпитувала його про події на фронті, він мені казав: "Мамо, не питай, я тобі це розповідати не буду". Говорив завжди, що не вистачає людей. Потім він купив машину за свої кошти, у неї "прилетів" дрон", — розповіла мати загиблого десантника.
Згодом Жанна організувала збір, під час якого вдалося зібрали гроші на нову автівку. Фарид отримав її першого лютого 2024 року.
"Повезла йому туди машину у Курахове на Донеччині. Його відпустили на добу, щоб він забрав машину. Це останній раз, коли я бачила його".
Військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко разом із його матір’ю Жанною. Особистий архів Жанни
Військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко. Особистий архів Жанни
Військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко разом із собакою. Особистий архів Жанни
Росіяни понад рік не повертали тіло Фарида після загибелі
10 лютого 2024 року Фарида відправили на бойове завдання під Новомихайлівку на Донеччині. Під час завдання він мав знищувати російську техніку та піхоту.
"Не брав слухавку 11 лютого. Я вже не витримала — пишу, а він не відповідає. Мені повідомили, що його під час виконання бойового завдання не змогли винести, тому що в 20 метрах знаходились росіяни. Хлопці, які були з ним, вийшли, але дуже поранені. Один побратим ще дотепер лікується, вже пройшло більше як рік. Намагалися забрати Фарида, але не могли, бо якби за його тілом пішли, то загинули б", — згадує жінка.
Після цього Фарид став вважатись безвісти зниклим. Мати організувала збір на нічний дрон для підрозділу бригади. На ньому написали: "За Фарида". З її слів, дроном користувались для знищення окупантів.
Дрон, на якому написано «За Фарида», переданий військовим підрозділу від Жанни Особистий архів Жанни
Дрон, на якому написано «За Фарида», переданий військовим підрозділу від Жанни Особистий архів Жанни
Жанна продовжувала моніторити канали, де публікували безвісти зниклих та полонених українських військових.
"У моєму службовому розслідуванні написали, що Фарид загинув, але вважається безвісти зниклим, тому що тіло не змогли винести з поля бою. Але я потрапила в ці пошукові канали і побачила, які бувають чудеса, бо людей знаходять. І я сподівалась, що може потім до нього підійшли та забрали в полон. І я почала його шукати, писати листи на всі державні пошукові організації, всюди їздила, виходила на акції", — говорить мати військового.
Після обміну тілами військовослужбовців у кінці січня 2025 року Жанні повідомили про первинний збіг по ДНКДезоксирибонуклеї́нова кислота — один із двох типів природних нуклеїнових кислот, яка забезпечує зберігання, передавання від покоління до покоління і впровадження генетичної програми розвитку й діяльності живих організмів..
"Тіло знаходилося в Івано-Франківській області. Я одразу з чоловіком виїхала вночі туди. Мене дослідили на X-хромосому, щоб дізнатись, чи дійсно я являюсь матір'ю. Казали, що треба робити ДНК-тест. І по ньому я виявилась матір'ю".
Загиблий військовий 79-ї бригади Фарид Ліпченко. Особистий архів Жанни
Тіло Фарида виявили через понад рік після його загибелі. При житті Фарид отримав звання лейтенанта, нагрудний знак від командувача Десантно-штурмових військ та почесний нагрудний знак "Срібний хрест" від Головнокомандувача ЗСУ. Також воїна посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
"Він не ховався, не кричав, що йому ще нема 25 років. Звичайно, я, як мати, не хотіла б, щоб він воював. Але він же не маленька дитина, це його вибір — захищати Батьківщину. Він мені в очі казав: "Я ховатись не буду. Мамо, як це ти уявляєш?", — говорить Жанна.
Побратими на честь Фарида відремонтували його машину, у яку влучив дрон.
"Наклеїли наліпку на ній, де написано: "Ангел, який охороняє своїх побратимів з небес" з позивним Фарида — Бача. Вже та машина бита-перебита, але вони її підтримують як пам'ять. Дбають про неї, як пам'ять про сина. Я їм дуже за це вдячна".
Автівка з написом, який присвячений у пам’ять про Фарида. Особистий архів Жанни
Поховали десантника 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Кропивницькому. Мати воїна створила петицію про присвоєння звання "Героя України" Фариду. Петиція вже набрала потрібну кількість підписів, наразі вона перебуває на розгляді.
Читати ще
Читати ще
Створив мініустановку ППО, яку використовував на службі: історія загиблого воїна Дмитра Лозовіцького з Миколаєва
Читати ще
«Досі чекаю його повідомлення»: історія загиблого військового з Миколаївщини Микити Тітова
Читати ще
Боронив Україну з 2014 року: історія полеглого воїна Володимира Мартиненко з Миколаївщини
