Напередодні 39-тих роковин Чорнобильської трагедії у Чорнобилі відкрили першу сонячну станцію
Нещодавно в Чорнобильській зоні за підтримки Уряду Іспанії відкрили першу сонячну електростанцію потужністю майже 0,8 МВт, із площею панельного «дзеркала» у 3941 квадратний метр. Попри наслідки окупації в зоні та загрози атаки росіян, новий об’єкт став першим кроком у перетворенні зони навколо ЧАЕС із території відчуження на територію відновлення. Як це відбувалося, кореспонденти Укрінформу бачили на власні очі.
ЧОРНОБИЛЬ, 39 РОКІВ ПОТОМУ
При наближенні до Чорнобиля першим пунктом зупинки є всім відомий пост «Дитятки» – головний контрольно-пропускний пункт у Зону відчуження. Він розташований біля однойменного села у Вишгородському районі, який раніше називався Чорнобильським.
Черга на в’їзд є, але значно менша, ніж у доковідні часи чи до початку повномасштабного вторгнення. «Раніше було багато туристів, особливо іноземців. Для них це екстрим, або спроба закрити гештальт – побачити Чорнобиль власними очима. Але з початком повномасштабного вторгнення військ РФ потік, зрозуміло, припинився. Хоча частину території вже обстежено, завжди лишається ризик натрапити на залишені росіянами небезпечні предмети. Тож посилений контроль – це насамперед про безпеку», – розповідає Надія, супроводжуюча нашої журналістської групи.
До слова, село Дитятки згадується у праці історика Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» 1864 року. За переказами, колись тут були дикі ліси, повні звірини, птаства, в озерах – риби. Після техногенної катастрофи 1986 року природа потроху відновлюється: довкола села розрослися густі соснові ліси, на береги річок Уж та Тетерів повертається дика фауна. Втім, користуватися багатствами природи тут суворо заборонено – не тільки через радіаційне забруднення, а тепер ще й через ризик натрапити на вибухонебезпечні предмети, які залишили російські загарбники.
Машина рухається вглиб 10-кілометрової зони відчуження. До повномасштабного вторгнення маршрут відвідувачів Зони був приблизно таким: місто Прип’ять, загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга», село Лелів, звідки після аварії евакуювали мешканців, село Копачі з відомим покинутим дитячим садком та, звичайно, сама Чорнобильська АЕС із саркофагом над реактором. Тепер ситуація інша – рух ще більш контрольований, а доступ до локацій у рази обмежено.
«Їсти й пити тут можна лише в машині. Раніше доступ був більш вільним, навіть до самої станції. Тепер же все обмежено. По-перше, особиста безпека. По-друге – контроль за перебуванням людей у зоні», – повідомляє супроводжуюча, поки ми їдемо до нашої першої локації – місто Прип’ять.
Колишнє зразкове місто атомників, нині – символ трагедії. До аварії у 1986-му тут мешкало близько 50 тисяч осіб, більшість із яких – працівники ЧАЕС та їхні родини.
«Ця вулиця – одна з центральних у Чорнобилі. Тут мешкають ті, хто нині працює в зоні з ротацією по кілька днів, або щодватижні», – пояснює супроводжуюча.
Проїжджаємо так званий «міст смерті», який здобув популярність після виходу серіалу «Чорнобиль» (п'ятисерійний британо-американський мінісеріал на платформі Netflix, створений і написаний Крейгом Мезіном та зрежисований Юганом Ренком. Події сюжету розгортаються після вибуху реактора на Чорнобильській атомній електростанції, – ред.). Надія каже, що насправді цей міст ніколи не був фатальним місцем спостереження за трагедією. «Всю ситуацію у ті трагічні дні місцеві жителі могли бачити з вікон дев'ятиповерхових будинків. Люди не виходили на міст, аби спостерігати за катастрофою, тож це художня вигадка, популярний міф», – пояснює гід.
Фото: svit4u.pp.ua
Вулиця Леніна, яка колись вела до серця міста, заросла деревами. «Магазини, які були центром торговельної активності, зараз руйнуються. Відоме панно Івана Літовченка теж, на жаль, втрачає свій вигляд», – каже супроводжуюча.
Пейзажі міста Прип’ять – це порожні будинки, обвалені стіни, пророслі деревами й хащами дороги та двори. І повна тиша. Безлюддя. Чимало будівель залишаються взагалі непридатними для проживання або ж використовуються військовими, тож перебування там і тим більше зйомки – вкрай не рекомендуються.
«Якщо без дозволу щось знімати, можна випадково натрапити на закритий об’єкт. Тому пересування тут – лише під супроводом», – наголошує Надія.
Сама ж вона раніше мешкала в так званому «квартирнику», як й інші працівники підприємств, але після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ситуація у місті суттєво змінилась, тож усіх вивели із зони відчуження. Дорожня інфраструктура, яка раніше забезпечувала нормальне транспортування працівників у цьому регіоні, була зруйнована після військових дій на початку широкомасштабного вторгнення.
«Раніше працівники станції добиралися до зони відчуження, користуючись електричкою, що курсувала між Славутичем та Прип’яттю. Однак із початком бойових дій та руйнуванням шляхів транспортне сполучення було порушене. Тепер працівники змушені добиратися автобусами, весь шлях займає від 5 до 6 годин на день. Взимку процес пересування може ще більше затягуватись через складні погодні умови», – пояснює Надія.
Сьогодні Прип’ять – це місце пам’яті, ціна його була фатальною. Місто, куди вже не повернуться його мешканці і яке стане суворим нагадуванням наступним поколінням.
Тут залишились об’єкти, що стали символами трагедії та нездійснених планів: чинна державна пожежно-рятувальна частина, поряд із нею пам’ятник пожежникам-ліквідаторам аварії, дім культури «Енергетик», готель «Полісся», басейн «Лазурний», який після аварії працював ще 11 років і закрився лише 1997 року – ним користувалися ліквідатори, які працювали на ЧАЕС до моменту повного відключення останнього енергоблоку №1.
Наступна зупинка – майданчик АТХ-2, де й досі зберігається техніка, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та протягом багатьох років використовувалася для робіт у зоні відчуження. Частина представленої техніки входила до складу Пересувної механізованої колони №35, що займалася дезактивацією в Прип’яті, зокрема поливала дороги, аби позбутися радіоактивного пилу.
«Ці експонати масивні, як ви бачите, наприклад, ІСУ-152. Ця машина брала участь у ліквідації наслідків аварії. Вона знаходилася безпосередньо на території ЧАЕС. Ми знайшли її, коли вона була вже наполовину вгрузла в землю, виміряли рівень радіації і за допомогою кранів та тягачів завантажили її та перевезли сюди», – розповідає Надія.
Майданчик з технікою відкрили у 2021 році до чергових роковин трагедії. Це мала бути постійна експозиція просто неба – з інформаційними банерами, описами та планом розміщення машин. На території АТХ-2 можна було побачити різноманітні вантажівки, гусеничну техніку, поливні машини з великими цистернами, створені на базі БелАЗа, які використовували для поливання Прип’яті для змиття радіоактивного пилу. За довгі десятиліття деякі експонати зазнали наслідків «туристичного» вандалізму.
«Були тут у зоні такі анархо-вандальні угрупування, які називали себе АВО. Вони ніби виступали проти організованого туризму в зоні відчуження. Робили це по-своєму: наприклад, розмальовували стелу «Прип’ять» відбірною лайкою. Ми це потім зафарбовували. Або ось цю легендарну машину ІСУ-152, яку застосовували як тягач – для зносу будівель та розбирання завалів. Техніка має величезну історичну цінність, а вони просто пофарбували її в рожевий колір», – додає Надія.
Утім, не вся техніка збереглася. Частина просто зникла, і ніхто не знає, де вона знаходиться зараз.
Ще одна точка маршруту – стадіон «Авангард». Колись він мав стати гордістю міста. Його урочисте відкриття планувалося на 1 травня 1986 року – як і запуск парку розваг. Але аварія на ЧАЕС зробила це неможливим.
«Журналісти зазвичай не доходять сюди, більшість екскурсій обмежується центральною частиною міста. А тут, праворуч від трибуни, ви можете побачити… ліс на футбольному полі. Зараз уже нічого не нагадує про те, що це було спортивне поле», – згадує супроводжуюча.
НАСЛІДКИ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ, А ПОТІМ ДРОНОВОЇ АТАКИ
Після отриманого дозволу на візит до Чорнобильської АЕС наш маршрут пролягає через знайому багатьом журналістам звивисту дорогу. На горизонті з’являється масивна металева конструкція – Новий безпечний конфайнмент, відомий також як «Арка». Саме він захищає зруйнований четвертий енергоблок ЧАЕС. Але тепер у його оболонці – діра.
У ніч на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у конструкцію Арки. Постраждали зовнішня оболонка конфайнменту та гаражне приміщення для техобслуговування кранів. Удар спричинив пожежу, яка тліла ще кілька тижнів. Лише 7 березня рятувальники змогли остаточно ліквідувати осередки займання.
Фото: ДСНС України
За словами міністра захисту довкілля та природних ресурсів Світлани Гринчук, радіаційна ситуація на об’єкті незмінна і знаходиться під постійним контролем. При цьому міністерка зауважує, що раніше існував погоджений з міжнародними партнерами план демонтажу нестабільних конструкцій. Однак після атаки частина функцій Арки втрачена, тож роботи довелося призупинити. Наразі важко прогнозувати нові графіки, бо деякі заплановані операції просто неможливо виконувати в умовах такого пошкодження.
Зараз проводиться міжнародний аналіз стану конфайнменту за участі ЄБРР, наукових інституцій та компаній, що конструювали Арку. Перші висновки очікуються вже у травні.
«У червні в Лондоні на асамблеї донорів ми представимо результати та обговоримо можливі варіанти відновлення Арки. Основне завдання – гарантувати ядерну та радіаційну безпеку», – підкреслює Світлана Гринчук. Паралельно планується відновити роботи зі стабілізації нестійких конструкцій, адже їх завершення було частиною загальної програми безпечної трансформації об’єкта «Укриття».
Загалом початок повномасштабної війни став для ЧАЕС та зони відчуження темним часом, коли ворог окупував цю територію. Чорнобильська атомна електростанція була захоплена російськими військами у перший день агресії – 24 лютого. Лише 20 березня вдалося провести часткову ротацію персоналу ЧАЕС та евакуацію осіб, які там перебували. Після деокупації в Державному агентстві України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) повідомили про замінування чи не усіх доріг, які простягаються зоною. Тодішній голова ДАЗВ Євген Крамаренко заявив, що 31 березня перед тим, як залишити ЧАЕС, окупанти вкрали комп’ютери, чайники, кавоварки, контейнери з іншим майном, яке було на атомній станції. Вони також розграбували готель, розташований поруч із АЕС. Звідти винесли навіть кухонний посуд, виделки, ложки та сервізи. А з майданчика зберігання радіоактивної техніки поцупили кілька авто. І до всього – нещодавнє влучання в Арку…
Супроводжуюча групи Надія не знаходить слів, емоційно коментуючи наслідки російських дій: «У росіян якесь тотальне нерозуміння загроз для себе та масштабів можливої техногенної катастрофи. Дикуни, одним словом».
СОНЦЕ ДЛЯ ЧОРНОБИЛЯ: ЗАПУСК НОВОЇ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ
Попри постійні спроби ворога зруйнувати українську енергосистему, нині у Чорнобильській зоні відкрили нову сонячну електростанцію. Об'єкт потужністю 763 кВт став першим із запланованих проєктів у межах відновлення зони відчуження та розвитку там відновлюваної енергетики.
Станція складається із 523 панелей та 10 інверторів, встановлених на вже підготовленій ділянці, яка, як пояснює Гринчук, є зручною для приєднання до енергетичної системи. «Ми почали працювати над цим проєктом ще у 2019 році. Через війну його реалізація, звісно, призупинялась, але ми продовжили рухатися – і сьогодні станція вже працює», – розповідає міністерка.
Це – перший із подібних об'єктів, які планувалося збудувати в зоні відчуження. Будівництво повністю профінансував уряд Іспанії в межах багаторічної співпраці з Україною за Кіотським протоколом. Загальна вартість об’єкта становить близько 30 млн гривень. Гринчук анонсує, що вже на початку літа заплановано відкриття наступної, більш потужної станції – майже 2 МВт.
«Для нас велика честь бути сьогодні тут, відкривати цей проєкт, який, безсумнівно, є символом нашої підтримки України та дружби між нашими народами», – запевнив присутніх посол Іспанії в Україні Рікардо Лопес-Аранда Хагу.
Окрім активної участі у «відновлюваних» проєктах, Іспанія також надає Україні гуманітарну та інфраструктурну допомогу. Лише цьогоріч, за словами посла, його країна планує виділити понад 1 мільярд євро на підтримку України.
Після урочистого відкриття дивимося на демонстрацію роботи обладнання нового об’єкта. «Ми зараз знаходимося безпосередньо на території сонячної електростанції. Тут встановлено 523 панелі – кожна складається з невеликих модулів, а вони вже з кристалів кремнію. Загалом їх тут понад 2200 штук», – пояснює начальник цеху ремонту й обслуговування електрообладнання ДСП «ЦСП» Едуард Лещенко.
Станція працює в режимі підключення до Об'єднаної енергетичної системи України, адже без зовнішньої мережі вона енергію генерувати не зможе. Усі панелі об’єднані в єдину мережу, яка зводиться до суматорів, що під’єднані до трансформаторної підстанції. Інвертори перетворюють постійний струм у змінний із частотою 50 Гц, що є стандартним показником для промислового використання в Україні. Потужність станції залежить від інтенсивності сонячного випромінювання, наприклад у літній сонячний період вона здатна видавати максимальні показники – 763 кВт за годину.
Запуск станції супроводжується технічними процедурами, які команда виконує на очах журналістів. Крок за кроком – підключення трансформаторної підстанції, подача напруги на інвертори, активація головного рубильника. Дійсно вражаюче бачити, як оживають прилади, фіксуючи перші згенеровані станцією вати енергії…
«Подивіться на лічильник – бачите? Генерація вже пішла в мережу. Це означає, що станція працює. Сонце сьогодні не дуже активне, але все одно дає результат – вже 10 кВт за годину надходить у систему», – демонструє обладнання начальник цеху.
Лещенко також наголошує на важливості об’єкта для енергобалансу всієї Чорнобильської зони: «Нам у спадок від СРСР дісталися дуже енергоємні об’єкти: котельня, каналізаційно-насосні станції, станція другого підйому. Вони споживають багато електроенергії. Ця СЕС допоможе їх частково забезпечувати, балансувати споживання та генерацію. Це – наш внесок у енергетичну стабільність регіону й України загалом».
«Агресор хоче залишити нас без світла, без води, без цивілізації. Але їм це не вдасться. Ми вже працюємо – а станція є результатом цієї праці», – підкреслив секретар РНБО Олександр Литвиненко.
Відмітимо, що сонячна енергетика – лише частина загального курсу на зелену трансформацію Чорнобильської зони. Уряд розглядає можливість будівництва тут і нових вітрових станцій, а також створення науково-технологічного хабу. «Ми вже не залежимо від Росії в питаннях зберігання ядерного палива. Ми стали незалежні – і це, мабуть, найбільша перемога у цій галузі, – підкреслює Світлана Гринчук. – Ми пережили часи відключень електрики, тож усвідомили важливість альтернативних джерел енергії. Співпраця з Іспанією продовжиться, і ми будемо активно розвивати цей напрямок».
За її словами, Чорнобильська зона має потенціал для розвитку відновлювальної енергетики. «Тут є все необхідне, але найбільше – інфраструктура, яка дозволяє швидко підключати нові об'єкти до мережі. Ми також розглядаємо можливість розвитку вітрової енергетики, оскільки зона має потенціал і для цього виду генерації. Паралельно ми працюємо над оновленням електроенергетичної інфраструктури з партнерами з ЄБРР та іншими міжнародними організаціями», – каже міністерка.
Тож, попри складну безпекову ситуацію, Україна продовжує працювати над створенням нових «зелених» ініціатив, які можуть перетворити відчуження у відновлення.
Галина Тибінь, Київ–Припʼять–Київ
Фото: Володимир Тарасов
