Експерти кажуть, що економічної логіки в угоді про постачання дизпалива з РФ немає, сумнівними є і політичні вигоди перед американськими виборами
Новий тиждень розпочався із незначного зниження вартості нафти – в очікуванні на збільшення постачань пального з Росії. Але обіцяного Дональдом Трампом різкого цінового падіння не сталося, все в межах звичних коливань – ф’ючерси на еталонну марку Brent подешевшали на $1,54 (на 1,47%), американської WTІ – на $1,54 (1,68%). Нижче психологічної позначки у $100 за барель Brent так і не опустилася. Зниження вартості дизпалива суттєвіше – приблизно на 3-5%. Але світові ціни все ще залишаються рекордно високими, тонна євродизелю (ICE gasoil) коштує $1440 — $1450 за тонну. Це зовсім не та фінансова вигода для споживача, яку обіцяв глава Білого дому, виправдовуючи енергетичну угоду із Путіним. Вочевидь, домовленості не принесуть і жодних політичних дивідендів напередодні проміжних виборів.
ПРО ЕКОНОМІКУ В ПАЛИВНІЙ УГОДІ І МАРНІ ОЧІКУВАННЯ НА ЗНИЖЕННЯ ЦІН
Для багатьох партнерів США (та й власне для американських політиків) оголошення про укладання так званої «енергетичної угоди» з Кремлем стало громом серед ясного неба. Адже цей крок суттєво підірвав багаторічні санкційні зусилля світової спільноти у намаганні приструнити агресора та обмежити його заробітки на ведення загарбницької війни.
Дональд Трамп пояснив домовленості інтересами простих американців, пообіцявши їм «золоті гори», чи то пак – ріки дешевого пального…
Втім, найпростіші розрахунки та порівняння цифр свідчать, що вплив суперечливого рішення на американський та світовий ринки пального будуть мінімальними. Навіть ті психологічні ефекти «очікування», через які вартість нафти зараз трохи опустилася, перестануть діяти, щойно станеться якась насправді важлива для глобальної цінової кон’юнктури подія – як-от збільшення попиту з боку впливових гравців (тих же США, Європи чи Китаю), природні катаклізми, обмежувальне рішення ОПЕК+ чи нове загострення протистояння на Близькому Сході.
Росія планує негайно поставити на ринки 300 тисяч тонн дизелю. Ще 500 тисяч тонн хочуть продати у листопаді й 1 мільйон тонн у грудні. Але з урахуванням того, що глобальне добове споживання дизпалива і газойлю сягає 29 мільйонів барелів (приблизно 4 мільйони тонн), увесь обсяг ресурсу, який Путін пообіцяв поставити на ринок, – це менше половини ресурсу, потрібного світові кожного дня.
Сергій Куюн
«Заявлені обсяги постачань малі не тільки у світовому, а й в американському масштабі. Місячних постачань вистачить лише на декілька годин споживання. Та й везти дизель у США – те ж саме, що імпортувати зерно в Україну. Штати – один із найбільших ЕКСПОРТЕРІВ дизелю. Тож будь-який імпортний товар буде дорожчим, аніж місцевий. Покупцеві російського дизелю доведеться витратитися на фрахт через океан», – коментує директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн.
Він пояснює, що дорогим продуктом загасити цінову пожежу неможливо. Тобто, про жодні фінансові вигоди для споживачів не йдеться:
«Суто економіки в цих постачаннях немає. Навіть якщо покупець отримає дисконт, то зможе хіба що заробити на перепродажу пального, але не вплинути на ціни».
Із такими оцінками погоджується й експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев.
«Жодних більш-менш помітних змін цін на американських заправках не буде. Бо справа ж не в тому, що Росія призупинила експорт дизпалива, а в тому, що Америка ніяк не може закінчити авантюру в Ірані. І саме через війну на Близькому Сході Трамп уже «подарував» Путіну 20 мільярдів доларів, які РФ заробила на підвищенні глобальних нафтових цін. А зараз він збирається подарувати господареві Кремля додаткові гроші», – каже експерт у коментарі Укрінформу.
Геннадій Рябцев
Натомість із точки зору споживача ситуація майже не зміниться. Навіть якщо зниження нафтових цін на світових біржах триватиме і Brent таки опуститься нижче $100 за барель. Адже, за розрахунками аналітиків, зниження вартості нафти на 10 доларів (чого зараз немає й навряд чи буде) зазвичай веде до зменшення роздрібної ціни бензину й дизпалива на приблизно $0,25 — $0,35 за галон (трохи менше 4 літрів). Тобто, на 6–9 центів (у перерахунку на гривні – 2,7–4 грн за літр). І то це станеться не раніше, аніж за 1–2 тижні, якщо ціна на нафтосировину збережеться на такому ж рівні. Але ж імовірний і протилежний ефект: вже наступного дня чи за кілька днів по тому нафта під впливом різних чинників – від безпекової ситуації в основних районах видобутку та на маршрутах постачань, глобальних змін попиту до спекулятивних ігор – може знову подорожчати. Тож навіщо, питається, город городити?
ПРО ПОЛІТИЧНІ ДИВІДЕНДИ І СПРАВЖНІХ ВИГОДООТРИМУВАЧІВ
Більшість експертів вважають, що Дональд Трамп навряд чи отримає навіть ті політичні вигоди перед проміжними виборами у США, на які розраховував, укладаючи угоду з кремлівським дияволом. Адже фізично поставити до Америки російське пальне за час, що залишився до голосування, не встигнуть. «Ця угода взагалі ні на що не вплине. Бо, по-перше, російське дизпаливо не встигне прийти в Америку до виборів, тому воно не допоможе навіть республіканській партії. По-друге, незрозуміло, звідки Путін візьме це дизельне паливо, враховуючи наші далекобійні «санкції», – каже Рябцев.
Натомість Куюн вважає, що при бажанні в РФ можуть знайти необхідний ресурс. Адже насправді Росія зараз має куди більші проблеми з бензином, ніж із дизелем. Рівень споживання дизпалива в країні порівняно незначний, тож його, на відміну від бензинів, точно виробляється вдосталь для задоволення внутрішніх потреб. А перманентне продовження заборони на експорт ДП – швидше, превентивний захід.
Експерт нагадує, що така заборона діє до кінця жовтня. І з великою ймовірністю Путін ще до угоди зі США планував перед зимою відновити постачання за кордон, бо заробляти ж на війну треба. А, швидше за все, попри продовження українських ударів по НПЗ, за останні місяці росіянам вдалося накопичити певні запаси дизелю.
«Дуже велика ймовірність, що з 1 листопада вони б і так свій експорт поновили. А тепер це добровільне рішення «завернули» як послугу Трампу. Єдине, що барижити російським дизелем зможуть вже й американські компанії на легальних танкерах, а не тільки «тіньовий флот», – констатує директор групи «А-95».
Але, за оцінками Рябцева, для російського керівництва справжня вигода домовленостей із Трампом не в заробітках від продажу пального, а в тому, що це – черговий етап легітимізації з боку принаймні частини західного світу, важливий (на користь РФ) політичний сигнал для покупців російських енергоресурсів, а також елемент багаторівневої політичної гри. Перших «перемог» – тимчасового скасування американських санкцій і легітимізації перевезень нафтопродуктів «білими» танкерами – Путін уже досяг.
«Наступним кроком Росії може стати заява, що Україна, мовляв, б’є по нафтопереробних заводах, тому ми не можемо поставити до США стільки дизпалива, скільки обіцяли. Але дуже хочемо. Тому натисніть на Україну, щоб у нас з’явилося пальне на продаж. Далі – ниття про те, що Україна дуже багато НПЗ побила, а нам (Росії) потрібне американське обладнання. Тож зупиніть санкції і в частині його постачань, а ми полагодимо заводи і потім зможемо надати вам необхідні обсяги палива», – прогнозує експерт.
На жаль, уже бачимо, що США і справді намагаються тиснути на українське керівництво, змушуючи його відмовитися від ударів по російських НПЗ, що Трамп обіцяв Путіну. Проте інші наші міжнародні партнери – зокрема Німеччина та Великобританія, – висловлюються проти послаблення антиросійських санкцій і закликають до посилення економічного тиску на Москву.
Сподіватимемося, здоровий глузд переможе. Хоча аналітики й визнають: витримати тиск упродовж трьох тижнів, що залишилися до проміжних американських виборів, Києву буде непросто. Отже, йдеться про ще одне підтвердження, що американсько-російська дизельна угода – це не про глобальну і навіть не про американську економіку, а про велику політику.
Владислав Обух, Київ
