За інформацією: Суспільне.
Юлія Зі — українська альпіністка, народилася у Миколаєві та з 2007 року живе у Каліфорнії. Після першого екстремального пішого походу на Гаваях жінці одразу сподобалися гори. Вона намагалася піднятися на Броуд-пік (Пакистан) та була на інших вершинах у Північній та Південній Америках, Франції та Непалі. А у 2024 році в Юлії народилася дитина, тому нині вона поєднує альпінізм разом з материнством.
В інтерв'ю журналістам Суспільного жінка розповіла про труднощі у горах та поділилася порадами щодо сходження на вершини.
З чого розпочалися сходження у гори
Дитинство Юлія провела у Миколаєві, зокрема на Чорному морі. До Карпат доступу у неї не було, тому з іронією говорить, що досі не була на Говерлі, попри достатній досвід у горах. Потрапивши у Каліфорнію, жінка надихнулася природою Північної Америки та з того моменту вирішила займатися хайкінгом (hiking — піший туризм — анг.).
Альпіністка Юлія Зі у Миколаєві. З особистого архіву Юлії Зі
Перший екстремальний хайкінг у гори відбувся на Гаваях. Тоді Юлія не усвідомлювала, що цей маршрут — один з найнебезпечніших у США.
"Коли ти переживаєш такий досвід, потрапляєш в екстремальні умови, виживаєш, повертаєшся, то можуть бути дві речі: або ти ненавидиш це, ти травмований, і ніколи не повертаєшся, або ти розумієш, що ти залежний від адреналіну".
Приблизно вісім років тому Юлія Зі з подругою випадково потрапила до Національного парку "Йосеміті" в Каліфорнії. Під час подорожі мали ночувати просто неба.
"У мене дуже сильно билося серце. Тоді я ще не розуміла, що це вперше моє тіло переживає адаптування до висоти. Наступного ранку ми підійшли до цієї гори. Я пам’ятаю, як стояла перед підніжжям цього найкрутішого нахилу. І остання частина цієї подорожі — підйом. Там просто висить драбина, ти абсолютно ні до чого не причеплений, залежний від своїх рухів і від того що, відбувається на цій драбині", — пригадує альпіністка.
Тренування Юлії Зі у горах Каліфорнії. З особистого архіву Юлії Зі
Люди підходили, дивилися на драбину до вершини та розверталися, описує екстремальність підйому Юлія. У результаті — жінка підкорила вершину.
"Ми були такі брудні, але щасливі, ми там стрибали від щастя. І я просто стояла на вершині і дивилася на неймовірно гарну долину внизу. І потім, як я повернулася, я вирішила, що це було неймовірно", — каже Юлія Зі.
Альпіністка Юлія Зі, позаду якої драбина, що веде до вершини гори. З особистого архіву Юлії Зі.
Драбина, що веде до вершини гори З особистого архіву Юлії Зі.
Альпінізм, як спосіб життя
Згодом жінка розпочала вивчати та досліджувати гори Каліфорнії та світу. Спочатку обирала гори для початківців. На її думку, ходити у гори краще з людьми, які мають досвід. Проте не кожен досвідчений альпініст хоче брати з собою новачка, тому Юлія вирішила набрати достатній досвід, аби ходити у гори з друзями, а не з гідами.
"Я справді зрозуміла, що я абсолютно закохана в гори. У мене в дитинстві не було цього доступу до природи, до спортивного стилю життя, ходіння в гори, і мені просто хотілося все одразу. Знаєте, це як дитина, яка причепилася до цукерок і говорить "дайте мені все".
Юлія Зі через соцмережі познайомилася з Оксаною Літинською — третьою українкою, яка піднялася на Еверест та другою, яка здійнялася на гору К2. Разом вони з іншими альпіністками створили проєкт "Перша українська жіноча експедиція". Його мета — самостійно вчитися долати вершини.
"Щоб дівчата через цей досвід сходження, складні екстремальні гори, зрозуміли і навчилися, тому що вони можуть більше, ніж вони думають. Вміння знаходити можливості, а не відмазки, вміння працювати командою, і розуміти, що ти є частина команди. Ти береш на себе максимальну відповідальність, як одиниці цієї команди, але ти впливаєш на успіх всієї команди", — говорить Зі.
Організаторки проєкту «Перша українська жіноча експедиція» під час сходження на вулкан Котопаксі, Еквадор. З особистого архіву Юлії Зі
Подорож в Еквадор змінила життя кожної з учасниць проєкту, стверджує Юлія. З поверненням дівчата навчилися працювати з труднощами, ставити амбітні цілі, розробляти нові плани.
"Все, що відбувається зі мною в горах — абсолютно допомагає в житті. Набагато краще ти собі радиш з ризиками в житті, з перешкодами на роботі, емоційна закалка піднімається, дуже багато переваг сходження в гори. Особисто не можу собі взагалі уявити життя без гір. Гори — це дисципліна, це фантастична краса, нагода побачити різні країни. Я дуже люблю поєднувати подорожі в інші країни з горами".
Організаторки проєкту «Перша українська жіноча експедиція» у горах Еквадору. З особистого архіву Юлії Зі
Також учасниці "Першої української жіночої експедиції" піднялися на гору Монблан, що у Франції. Її висота над рівнем моря — 4809 метрів.
"Ми йшли без гідів, вивчали маршрут, працювали психологічно з командою, мали серед Ми вибрали некласичний маршрут, який є складнішим, більш технічним та довгим. І от коли ми зайшли на вершину — це почуття тебе просто розриває зсередини: почуття вдячності, гордості. Ми розвернули український прапор разом з дівчатами. Це було неймовірно".
Команда «Першої української жіночої експедиції» під час підйому на вершину гори Монблан, Франція. З особистого архіву Юлії Зі
За словами альпіністки, вони стали першою серед українок командою, що піднялися на вершину гори Монблан маршрутом "три гори" — довшим та технічним, порівняно з класичним.
Одна з улюблених гір Юлії Зі — вулкан Шаста.
"Я їй дуже вдячна, тому що вона мене багато чому навчила. Вона мій домашній спортзал. Це фантастична можливість постійно залишатися в формі. Ти можеш ходити на Шасту по різних маршрутах, в різну пору року, і це буде новим досвідом", — говорить вона.
Вулкан Шаста, Каліфорнія. Особистий архів Юлії Зі
Жінка планує відвідати Карпати "не просто з наплічником, а в екстремальних умовах". Станом на лютий 2025 року Юлія не сходить на високі вершини, оскільки відновлюється після родів. Говорить, поєднувати материнство та альпінізм важко, проте прогрес є. У її планах — побувати у горах Пакистану.
"Коли я була у Пакистані, я закохалася в людей і кількість природи, тому що Непал через Еверест набагато розвинутіший, а Пакистан це така дика-дика природа, неймовірна краса. Люди дуже добре нас прийняли в "ковідний" період. Вони дуже раділи, що в них якась робота, хотіли поділитися цією красою, стати нашими провідниками і я вирішила, що якби я поверталася у великі гори — мій вибір був би Пакистан", — каже альпіністка.
Також у планах жінки — піднятися на Деналі, що на Алясці, разом з учасницями проєкту "Перша українська жіноча експедиція".
Броуд-пік: рішення, що врятувало життя
Першим "восьмитисячником" Юлії став Броуд-пік. Висота вершини над рівнем моря — 8 051 метр. У 2021 році, попри проблеми з рейсами у зв'язку з COVID-19, жінка вирішила відправитися у Пакистан, аби забратися на гору.
Сходження на гору Броуд-Пік. З особистого архіву Юлії Зі
Підйом був екстремальним. Юлію супроводжував місцевий пакистанець Алі, який недостатньо знав англійську. Коли вони досягли третього висотного табору, Юлія відчула висотну хворобу.
"Я ще була не досить акліматизована для такої висоти. Я ніколи не відчувала такої висотної хвороби".
Попри намагання, альпіністка згодом вирішила зупинитися, аби перепочити. Тоді на маршруті загинув альпініст з Південної Кореї. Він був першою людиною з інвалідністю, яка намагалася піднятися на всі 14 "восьмитисячників".
"Був такий великий хаос у той день на вершині. Тому, в принципі, я була не проти, що в мене не вийшло. Коли я прокинулась зранку, я зрозуміла, що я вижила, і я розуміла, що мені треба приймати рішення складати наш намет і спускатися в базовий табір. А це два дні дороги", — говорить жінка.
Сходження на гору Броуд-Пік. З особистого архіву Юлії Зі
Зрештою, Юлія Зі вирішила піти угору ще раз. Вночі, піднімаючись на вершину, вона побачила вдалині ліхтарики альпіністів, що підіймалися на К2. Це були українці.
"Це відчуття, я не можу вам описати. Це така казка і фантастика. Це не можна купити ні за які гроші".
Вид на гору К2. З особистого архіву Юлії Зі
Загалом, погода була сприятлива для підняття на вершину гори. Проте, альпіністка помітила, що рівень лавинної небезпеки був високий.
"І от тоді я зустрілася зі своєю найбільшою "червоною лінією". Я прийняла рішення що я розвертаюся, тому що гора завжди буде там, а я маю вижити, щоб на неї повернутися. І це було для мене дуже легке рішення. Довкола мене були люди, які плакали, що у них не вийшло, але я раділа, тому що я приклала максимум зусиль. Я не здалася після першої поразки", — говорить вона.
Її висотний рекорд — 7400 метрів. До вершини Броуд-піку лишалося близько 600 метрів.
Юлія Зі хотіла присвятити підйом на гору у пам'ять про Владислава Терзиула. Тому сходження Юлії на Броуд-пік відбулося у рамках проєкту "Terzyul14".
Альпіністка Юлія Зі під час сходження на Броуд-пік з плакатом «Terzyul14». З особистого архіву Юлії Зі
Владислав родом з Одещини. Він перший та наразі єдиний українець, який побував на всіх 14 "восьмитисячниках" світу. Його шлях обірвався на вершині Макалу, і його тіло так і не знайшли.
"Гори — надзвичайна небезпека": як підготуватися до сходження
За словами Юлії, будь-яке сходження у гори розпочинається з підготовки та планування. Головне — фізична підготовка та психологічна стійкість.
"Починається все з планування. Тоді вже обирається гора, маршрут, час сходження на цей маршрут, стиль, і під це вже тоді ми формуємо команду й обладнання. Знову ж таки, це дуже сильно залежить від того, який перед вами маршрут", — говорить жінка.
Серед базового обладнання мусять бути: кішки (крампони)Шипи на взутті, призначені для полегшення пересування під час трекінгу слизькими ділянками зимових гір., льодоруб, високогірні черевики, каска. Щодо харчування — у кожної людини все індивідуально. За словами Юлії, у горах організм потребує у рази більше калорій, але водночас він стає вразливим до деяких продуктів.
Спорядження альпініста. З особистого архіву Юлії Зі
Альпіністка виділила менш вразливі для організму харчі у горах: хліб, сир, ковбасу та горішки. Від гірської хвороби також допомагають імбирні цукерки. Одне з головних у горах — мати при собі воду і споживати її рівномірно, по два літри у день. У гірському середовищі важливо мати при собі висококалорійні продукти, наприклад, сало.
"У мене одне зі сходжень у гору в Непалі було "на салі та чаї з цукром". Це те, що українські альпіністи використовували століттями назад і насправді воно працює, тому що це було їсти смачно. Воно м’яке і це одразу дуже ефективно, бо ти отримуєш багато калорій. В горах ще також важливо їсти не просто протеїни, а складні вуглеводи, що постійно забезпечують вас енергією".
Альпіністка Юлія Зі у горах Непалу. З особистого архіву Юлії Зі
Складні вуглеводи — фрукти, крупи та овочі. До прикладу, Юлія перед кожним сходженням їсть вівсянку, аби збагатитися енергією. Альпіністка зауважує, що кожен організм індивідуальний, тому слід експериментувати з інгредієнтами, які вам найбільше до вподоби, а також які не псуються дуже швидко.
Аби підготуватися до сходження у гори, важливо знати свою дієту, каже Юлія. Крім того, у високих горах немає джерел води. У екстремальних умовах людина має топити сніг, аби мати воду, що теж витрачає час та енергію.
"Треба пам’ятати, що гори — надзвичайна небезпека. Альпінізм не є в складі Олімпіади, тому що це не є просто спорт. Це небезпека і це вміння балансувати підготовку психологічну з елементом природи, гір, небезпеки маршруту, станом маршруту, погоди та вироблянням стратегії".
Альпіністка Юлія Зі у горах Непалу. З особистого архіву Юлії Зі
Підняття на вершину — це не кінцевий етап сходження у гору. Юлія каже, для більшості найважче — спускатися з гори. Бо піднятися на вершину — це пройти пів шляху. Також кожному альпіністу треба вміти у багатьох випадках розвернутися назад, наприклад, якщо не вистачає сил, або ти спостерігаєш погані кліматичні умови.
"На жаль, і далі дуже багато людей гинуть, тому що вони просто не вміють усвідомити, що зараз час розвернутися. Гори не пробачають помилки, особливо на важкі маршрути. Попри те, що ти виснажений, тобі слід приймати правильні рішення так і впливають на тебе та твоє оточення", — каже вона.
"Червоні лінії" у горах
Не варто ходити у гори там, де неправильне рішення може коштувати життя. Якщо ви є частиною команди, ваші дії впливають на попутників. Юлія говорить, завжди думає про свої "червоні лінії".
"Навчитися розуміти і знати свої "червоні лінії", а також знати межу можливого і неможливого — це те, що є таким найбільшим скарбом і для тих, хто займається такими екстремальними видами спорту. Вивчати свій організм, вчитися вивчати погоду, вивчати свій маршрут, вивчати обладнання, користуватися обладнанням", — говорить Юлія Зі.
Тренування Юлії Зі у горах штату Орегон, США. З особистого архіву Юлії Зі
Також головне при сходженні у гори — не ігнорувати та моніторити прогноз погоди, оскільки клімат в горах часто змінюється після полудня. Кожне сходження потребує детального вивчення погодних умов.
На думку альпіністки, гори — це про менеджмент умов. У теперішні часи є можливість моніторити погоду на відповідних сайтах. Найбільш точний прогноз можна отримати за три дні до сходження. Якщо випав сильний сніг — варто почекати 48 годин, щоб уникнути лавин, радить жінка.
Читати ще
Читати ще Екскерівницю поштового відділення на Миколаївщині підозрюють у привласненні грошей
Читати ще Через російські атаки сума збитків у Миколаєві перевищила 850 мільйонів євро — міська рада
Читати ще У січні десантники миколаївської 79-ї бригади просунулися на понад 3 кілометри у глиб фронту
