За інформацією: Суспільне.
Олександр Сокальський народився у 1969 і до 2022 року жив у Маріуполі, 21 рік пропрацював на заводі "Азовсталь". Під час повномасштабного вторгнення чоловік з дружиною переїхав до Миколаєва й нині вони проживають тут разом з двома синами. Пенсіонер має статус переселенця та працює у міському територіальному центрі соціального обслуговування.
Про своє життя у Маріуполі та виїзд з рідного міста після окупації Олександр розповів кореспондентам Суспільного.
Батьки Олександра Сокальського у 1960-х роках приїхали до Маріуполя працювати, тут і оселились.
"Мати з села на Чернігівщині, батько з села на Хмельниччини. Паспорти не давали селянам — як ще вийти звідти? Тільки на будівництва їхати", — каже чоловік.
Маріуполець Олександр Сокальський. Суспільне Миколаїв/Федір Бондар
Навчався Олександр у механіко-металургійному технікумі у 1985-1989 роках за спеціальністю прокатне виробництво. Пропрацював на заводі "Азовсталь" з 1991 до 2012 року.
"Це ковальське, штампи, прокат, все, що на метал тисне, — це все моє. Потім з армії прийшов — на крупносортний прокатний цех влаштувався, попрацював трохи та перейшов до "мартену" за гарячим стажем", — говорить він.
Азовсталь «Метінвест»
Прокатний стан 3600 «Метінвест»
Мартенівська піч Скриншот з Youtube-відео UAMRPL
У 2004 році, під час Помаранчевої революції, у Києві на Привокзальній площі влаштовували мітинги на підтримку Януковича. За словами Олександра, працівників заводу збирали й відправляли туди, аби створити видимість народної підтримки тодішнього прем'єр-міністра. Каже, сам особливо політикою не дуже цікавився.
"Думали — екскурсія. По кілька людей з бригади, по заводу їх багато, взяти із собою їжу. О шостій потяг, і нас цілий ешелон поїхав до Києва, це людей 400. Вивантажились вранці, розбрелися по Києву, зайшли на Майдан", — розповідає Олександр.
Чоловік пригадує, як його пригостили кавою, хоча ніхто не зважав, що на ньому були біло-блакитні стрічки, які символізували підтримку Януковича.
У 2014 році, на думку Олександра, мало хто підтримував Росію.
"Повз нас постійно ці колони з ростовськими номерами — видно, що не місцеві. Питають: "Как проехать?" Коли стрільба почалась, так вже задумалися: чи треба воно, чи ні?".
Згадує, як 24 січня 2015 року обстріляли житловий мікрорайон Східний у Маріуполі.
"Багато хто вірить, що це ЗСУ обстріляли Східний. Але коли ти приїжджаєш на місце, і бабулька у під’їзді каже, що залетів осколок зі сходу, пролетів у неї кімнати й вилетів у двір, ну як можна звідти, з заходу стріляти, щоб він зі сходу залетів? Тим більше зараз, бо мізки промивають їм", — каже переселенець.
Пошкоджений боєприпас та двір внаслідок атаки, Маріуполь, 24.01.2015 Донецька обласна військова адміністрація
Палаючі автівки, Маріуполь, 24.01.2015 Донецька обласна військова адміністрація
24 лютого 2022 року, також пригадує Олександр, його дружина повернулась з роботи і сказала: "Мене хлопці привезли (українські військові — ред.). Чого ви спите? Війна почалася". Пригадує, що чув, як гриміло десь за містом, а потім звуки ставали все ближчими.
"До обстрілу звикаєш, до холоду звикаєш, до голоду теж звикаєш. Вже на трупи зовсім ніяк не реагуєш. Фільтрацію дуже довго проходили, (російські військові — ред.) роздягають, обдивляються, обнюхують. Телефони на перевірку, якщо є питання — у бік".
Маріуполь, 2022 Маріупольська міська рада
Люди йдуть повз зруйновані будинки в окупованому Маріуполі, 25 травня 2022 року Associated Press
Маріуполь, березень 2022 року. Люди ховаються в під’їздах та готують вечерю на багатті просто неба Галина Балабанова
Люди готували у підвальних приміщеннях, ховаючись від російських снарядів. Халабуда, Маріуполь 2022 рік Галина Балабанова
Російська військова техніка на вулицях Маріуполя, 23 квітня 2022 року AP Photo/Alexei Alexandrov
Маріуполь, весна 2022 року Східне територіальне об’єднання Нацгвардії
Тоді молодший син Олександра служив у Миколаєві, тому подружжя вирішило переїхати сюди.
"Вони одразу: "А де старший?" я кажу: "Старший вже пройшов фільтрацію, його ж у Донецьк возили, а молодший служить". Він повертає ноутбук, питає: "Це він?" Я кажу: "Так", "А де? А що?" Я говорю: "Та мені байдуже, де він, в якій частині. Менше знаєш — міцніше спиш", — переказує розмову переселенець.
27 травня Олександр разом з дружиною зібрали речі та поїхали з Маріуполя. На кордоні вони стояли довше, адже там їх опитували представники ФСБ.
"Те ж саме — ноутбук, а де, а чому, а навіщо? А нехай переходить на наш бік". Шантаж, дешевий дуже. Десь о десятій годині вечора віддали нам наші паспорти, сказали: "Ваш син неадекватний, не хоче з нами працювати, їдьте", — розповідає Олександр.
Пізніше разом із дружиною чоловік переночував у спортзалі в Таганрозі. Вранці взяли таксі на вокзал до Ростова, там — квитки до Рязані, де пробули дев’ять днів. Звідти прямували до Пітеру, додає Олександр.
"Там вже нас звели з європейськими волонтерами, які нас безкоштовно довезли до Львова, через Нарву — найлегше було там. І автобусом з Таллінна до Львова", — говорить він.
Зі слів Олександра, якщо Україна переможе у війні, то він повернеться до рідного міста.
"А як же, я хочу додому, мені кращого немає, ніж у своєму місті. Але коли там буде Україна, поки що ні".Читати ще
Читати ще
Нижня Саксонія передала Миколаївщині десять автівок для поліцейських офіцерів громад
Читати ще
Миколаївські парафехтувальники стали призерами чемпіонату України
