За інформацією: Суспільне.
45-річний Ігор Яковенко на початку 2023 року добровольцем долучився до лав Збройних сил. Чоловік був гранатометником на Донеччині, а згодом у складі піхоти утримував позиції у Курській області. Після важкого поранення голови реабілітується та вчиться наново ходити.
Історію свого бойового шляху та відновлення військовий розповів Суспільному.
"Цілий рік просився до війська": початок служби
Ігор народився в Очакові, згодом переїхав жити у Первомайськ. До повномасштабного вторгнення чоловік ремонтував та шив взуття. Оскільки не перебував на військовому обліку за новим місцем проживання, повістку не отримував.
"Я пішов сам, цілий рік просився — не брали, а потім взяли. Вважаю, що не мав права сидіти вдома. Втім, рідним сказав, що мене призвали, як і всіх — за повісткою", — розповідає Ігор.
Військовий Ігор Яковенко під час служби у ЗСУ. З особистого архіву Ігоря
Воїн долучився до 21-ї окремої механізованої бригади. Після навчання його направили на Донеччину.
"Війна — вона всюди війна — завжди стріляли. Страшно було всім, не страшно тільки божевільним. Коли тебе постійно намагаються вбити — це жах".
Служив чоловік поблизу населених пунктів Невське, Терни та у Серебрянському лісі. Був гранатометником, отож працювати доводилося на дистанції, із залученням аеророзвідки.
Робота гранатомета Ігоря по позиціях росіян. З особистого архіву Ігоря
Під час одного з бойових завдань група разом з Ігорем потрапила під російський вогонь.
"Був мінометний обстріл на нашу групу, і накрило нас. Мені в лопатку потрапило", — згадує військовий.
За словами Ігоря, у лікарні він провів близько місяця, після чого знову продовжив службу.
Курська операція та поранення
Влітку 2024 року підрозділ Ігоря відправили на Сумщину, а згодом — на територію РФ. Військовий виконував завдання у складі піхотної групи неподалік села Кругленьке, що у Курській області РФ.
31 серпня 2024 року під час ближнього бою Ігор дістав важке поранення.
"Позаду мене розірвалася граната. Уламок залетів під каску в голову. У мене черепно-мозкова травма, залетіло в праву півкулю, через що відмовила ліва частина тіла".
Військовий Ігор Яковенко під час служби у ЗСУ. З особистого архіву Ігоря
Попри це, Ігор зміг скоординувати побратима, щоб той викликав евакуацію та навів артилерію на російського кулеметника.
"Мене спочатку відключило як "робокопа". Потім чую, що дзвенить у вухах, гуде все, тіло не відчуваю. Прийшов в тяму, трошки почав розуміти, що мене поранило. Я чую тільки, що кров в шолом дзюрчить, як в тазик. Слово сказати не можу, дихаю через раз, забивалось дихання. У мене так вийшло, що сказати хочу — не можу. Тільки праву руку свою бачу і все, ніг не відчував зовсім", — згадує військовий.
"Далі прибіг з сусіднього окопу хлопчина. Він більш обізнаний вже, стягнув мене у копанку, зняв шолом і забинтував голову, поки за мною приходили".
Військовий Ігор Яковенко під час служби у ЗСУ. З особистого архіву Ігоря
Під час евакуації чоловіка направили у стабілізаційний центр у Суджу, де йому надали медичну допомогу.
Лікування та реабілітація
Пізніше, вже у лікарні в Сумах, військовому зробили трепанацію Хірургічне втручання, під час якого в черепі людини свердлять або вишкрібають отвір. Навмисна перфорація черепа оголює тверду мозкову оболону для лікування захворювань, пов'язаних із внутрішньочерепними хворобами, або для виведення крові, що скупчилася після травми під тиском.черепа. Після операції Ігоря перевезли до Києва, де він провів кілька тижнів. На той момент він не міг рухатися самостійно.
"Лікарі заходили, ручкою по ногах водили, питали, як відчуття. Я кажу: "Ну, чую, що малюєте там по нозі". Мені: "А рухати можеш?" Я: "Ні". І все", — згадує Ігор.
Вже у столичному шпиталі з ним почав працювати фізичний терапевт, який допомагав чоловікові займати вертикальне положення.
У реабілітаційних центрах у Львові фахівці змогли вертикалізувати пацієнта та ще більше покращити його стан. Нині Ігор пересувається квартирою самостійно, використовуючи ортез Ортез — це медичний зовнішній пристрій (бандаж, фіксатор, корсет, апарат), який підтримує, стабілізує, коригує або знерухомлює суглоби чи кінцівки, щоб зменшити біль, сприяти загоєнню, покращити функцію після травм (переломи, розтягнення) або при хронічних захворюваннях (артроз, артрит)на ліву ногу. Втім, чутливість лівої руки відновилася не повністю.
"Єдине, що я відчуваю досі — важкість руки своєї. Ну, як пів тіла затерплі, то рука наче не моя. Я і можу рухати, але таке відчуття, що на неї прив'язали вантажі якісь, її важко просто піднімати".
Ігор Яковенко під реабілітації у Львові. Перше медичне об’єднання Львова
Ігор Яковенко під реабілітації у Львові разом із ерготерапевткою. Перше медичне об’єднання Львова
Ігор Яковенко під реабілітації у Львові. Перше медичне об’єднання Львова
Влітку 2025 року Ігоря списали зі служби після проходження ВЛК у Мукачево. Під час повернення потягом до Львова військовому продали місце на верхній полиці.
"Мені купляла квиток волонтерка по моїй броні військовій з цим талончиком. Вона поставила мітку, що військовий після поранення самостійно не може пересуватися. І все одно продали мені квиток на верхню полицю. Хоча по військовій броні всі місця були пусті. Врешті-решт там люди зрозуміли, пішли на зустріч та помінялись місцями", — каже він.
Наразі ветеран проживає з родиною у Львові. Прогнози лікарів щодо повного відновлення неоднозначні.
"Все залежить від мене, поки ліва півкуля почне заміняти ту, що була пошкоджена — праву — на це треба час. Все, ніхто остаточних вердиктів не надає. Сказали, що невідомо. Буває швидше, або повільно, або взагалі, може бути, що залишиться до кінця життя".
Ветеран Ігор Яковенко разом з донькою у Львові. З особистого архіву Ігоря
Ветеран Ігор Яковенко разом з родиною у Львові. З особистого архіву Ігоря
Попри малу мобільність, у майбутньому Ігор планує повернутися до професії взуттєвика.
Читати ще
Читати ще
«В нього було велике серце»: на Миколаївщині попрощались із загиблим військовим Юрієм Килюшиком
Читати ще
Від мрії стрибнути з парашутом до медичної служби на фронті: історія військовослужбовиці 79 бригади Марії
Читати ще
Виїжджали з-під обстрілів на розбитій машині: історія подружжя з Миколаївщини, яке відновлює своє житло
