За інформацією: Суспільне.
Некрополь — старий християнський цвинтар, що розташований в Інгульському районі Миколаєва. Створення міського кладовища попередньо припало на 1791 рік, його площа становить 32 гектари. Тут поховано приблизно 300 тисяч людей, серед них такі відомі особи, як Аркас, Фалєєв, Каразін тощо. А також 87 адміралів російського флоту, тисячі штабскапітанів, поручики, генерали, майори, гімназисти, громадські діячі й пересічні місцеві жителі. Найстаріше поховання датовано 1808 роком, а деякі могили — братські, завглибшки 4,2 метра й містять 15 поховань.
Про це кореспондентам Суспільного розповіла провідна наукова співробітниця Миколаївського обласного краєзнавчого музею Тетяна Губська.
"Кожне поховання — це чиєсь життя, це біографія, прив’язана до міста, до історії".
14 лютого 1972 року Миколаївський міськвиконком ухвалив рішення № 57 про закриття кладовища. А у 1995 році з цвинтаря повністю зняли охорону, відтоді заклад систематично піддається руйнуванню та пограбуванням з боку вандалів.
"Кожного року тут знищують та зникають сотні мармурових та металевих пам'ятників. Фотографії знищують першими. Цей цвинтар приречений. Вихід — створити історичні зони", — каже Тетяна Губська.
Пам’ятник з вибитою фотографією, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Пам’ятник з вибитою фотографією, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Пам’ятник з вибитою фотографією, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Пам’ятник з вибитою фотографією, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Занедбані монументи, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Завалене сміттям поховання, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
З її слів, у часи радянської влади, починаючи з 1956 року, певним людям дозволяли ховати рідних та близьких на місці чужих поховань. Родичі ветеранів чи поважні особи мали змогу "обрати місце до вподоби" — тобто з гарним монументом, зручне для відвідувань й поблизу зупинки транспорту.
"Для людей, які мали гроші, це був престиж. Знаходиш пояснювальні записки: "Прошу виділити стільки-то метрів на території церковної огорожі, оскільки мій чоловік має 24 нагороди та брав участь у таких-то компаніях", — розповідає фахівчиня.
Внаслідок, додає Тетяна, на території цвинтаря сформувались поховання у п'ять прошарків.
Меморіальна дошка на чужому монументі, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Імена похованих людей, що відкрилися після зняття чужої мармурової таблички, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
На території закладу, а саме ділянці поховань часів російсько-турецької війни, звели військову каплицю 1876 року. Її створили з ракушнякуВапняк, що складається переважно з черепашок морських тварин і їх уламків., а зверху споруди встановили п’ять куполів.
"Жодного поховання того часу не знайшли. (Капличка — ред.) руйнується страшно. Усі огорожі, ґрати, все зникло на металобрухт", — говорить Губська.
Військова капличка 1876 року, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Військова капличка 1876 року, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Військова капличка 1876 року, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
У некрополі розташований один з найдавніших храмів Миколаєва — Церква Всіх Святих, збудована у 1808 році. Вона вважається єдиною церквою Миколаєва, яка ніколи не зачинялась. "Третє століття поспіль тут ніколи не припиняється служба, намолені стіни", — каже спеціалістка.
За давньою традицією на території церкви поховані священники міста та області. А найстаріша нині могила некрополя також датується 1808 роком — це поховання архімандритаКерівник жіночого монастиря. Захарія Петропуло.
Церква Всіх Святих, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Поховання священників, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Поховання священників, 28 жовтня 2024 року
Ритуальна символіка
Тетяна Губська розповідає, деякі поховання прикрашають скульптури із мармуру, зведені у вигляді янголів. Такі скульптури могли дозволити собі тільки по справжньому заможні люди.
"Мармур до нас привозили з Греції. Аби встановити такого красеня, потрібна була не одна тисяча російських карбованців. Тому вони стоять там, де їх могли встановити, тільки з великими грошима", — говорить жінка.
Раніше на території міського цвинтаря їх налічувалось близько тисячі, наразі — 27, з яких 14 привели до належного вигляду. Зі слів фахівчині, янголи охороняють спокій померлого, тоді як зведена скульптура без крил уособлює скорботну постать.
Скульптура янгола, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Скульптура янгола, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Скульптура янгола, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Скульптура скорботної постаті, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Подекуди на кладовищі встановлені мармурові пам'ятники у вигляді дерев з обрізаними гілками, що символізують настання смерті. Подібну символіку відображають й викарбовані на монументах барельєфи у виглядів смолоскипів, зображені згори донизу.
А будь-яке зображення якоря вказує на поховання людини, яка за життя мала військове звання адмірала.
Монумент у вигляді дерева з обрізаними гілками, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Монумент у вигляді дерева з обрізаними гілками, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Барельєфи у виглядів смолоскипів, зображені згори донизу, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Встановлені якоря навколо поховання, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Легенди некрополя
Також на території міського цвинтаря спочиває військовий священник — капелан Софроній Семенович Самборський. Його поховання місцеві жителі вважають чудотворним, подейкують про 52 випадки зцілення людей, каже Тетяна Губська.
"Літні люди приводили дітей та онуків, молилися. Приходять і зцілюються тут багато років. Я знайшла свідоцтва про зцілення, оповіді людей".
"Якось несли покійника, а повз (могили — ред.) йшла людина на милицях. Потім, коли люди вже йшли після поховання, він встає, а милиці йому вже не потрібні. Відносно зцілень — хто як вірує в це, якщо людина вірує, може й допоможе. Багато людей приходять сюди й залишають: хто горілку, хто гроші, хто цукерочки", — розповідає жінка.
Чорною фарбою на білому вапні вивели напис на пам’ятнику: "Тут поховано тіло армійського благочинного Софронія Семеновича Самбурського". Він був одружений на матушці Зіновії, в нього було четверо дочок. А також двоє синів, які підлітками пішли з життя, сам чоловік помер у 1886 році.
Поховання Софронія Семеновича Самбурського, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Поховання Софронія Семеновича Самбурського, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Колись хрест розрубали, а на гроші миколаївського мецената та скульптора Олексія Панна навколо поховання звели огорожу. Зі слів фахівчині, тут щодня, за велінням митрополита Пітирима, безперервно лунають молитви за упокій Софронія.
Родинне поховання Аркасів
Поряд із Церквою Всіх Святих розташоване поховання родини Аркасів. Вони спочивають у великому склепі під каплицеюВона як конструктор, складена з трьох частин, каже Губська., яку привезла з Італії дружина померлого адмірала Миколи Андрійовича Аркаса Софія Богданович у село Стара Богданівка. Там минуло дитинство їхнього сина — Миколи Миколайовича Аркаса, наразі відомого як українського історика, композитора та громадського діяча.
За словами Губської, родину Аркасів спіткала трагедія: народжувались діти і йшли з життя, через водянку головного мозкуМедичний стан, при якому в порожнинах мозку накопичується надлишкова кількість спинномозкової рідини. Це накопичення рідини спричиняє підвищення тиску всередині черепа, що може пошкодити тканини мозку.. Також померла 17-річна донька Софія, ще двоє дорослих синів Миколи Андрійовича покінчили життя самогубством.
"Батьки, дякуючи Богові, не пережили свого останнього сина. Семеро дітей, залишається тільки один — Микола Миколайович. Ви собі уявляєте, як адмірал відноситься до цього сина, єдиний, хто залишився в живих", — говорить жінка.
Каплиця родини Аркасів, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Каплиця родини Аркасів, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
У Миколаївському краєзнавчому музеї зберігається лист Миколи Андрійовича зі зверненням до свого сина Миколи: "Миколо, прошу тебе, не ганьби нашу сім’ю. Не ходи по Соборній в солом’яному капелюсі й не носи з собою книжки цього твого Шевченка".
Втім Микола Миколайович Аркас заснував миколаївську "Просвіту" — організацію шляхетних освічених людей, до якої входили люди різних національностей. Станом на жовтень 2024 року у некрополі налічується 17 поховань членів "Просвіти", повідомляє краєзнавиця.
"Товариство "Просвіта" в Російській імперії не віталося".
"Але воно з'явилось. Львів, Київ, Харків, Одеса та Миколаїв. На той час це була сенсація. Української мови в Миколаєві не розуміли. І коли в 1926 році Адміралтейський собор "переклали" українською мовою, народ акуратно мовив: "Ми звичайно не проти, і батюшка гарний, але не розуміємо нічого", — каже Тетяна.
Меморіальна дошка Миколи Андрійовича Аркаса, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Барильєф Аркаса, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Зокрема на цвинтарі звели каплицю для померлих на честь Святого Миколая, на гроші Миколи Андрійовича Аркаса, тоді — 70 тисяч карбованців. До революції у 1917 році в підвалі споруди розташовувався апарат для людей, схильних до летаргіїСтан глибокого, безперервного сну або коми, в якому людина або тварина не реагує на зовнішні подразники й не проявляє активності..
"Цей реанімаційний апарат придбали за 30 рублів та привезли з Відня. До тіла, нібито померлої людини, чіпляли датчики. Дріт від апарату виходив до дому доглядача. Якщо температура тіла людини становила хоча б десять градусів, вона вважалась живою. Калієво-магнієві батареї починали розчинятися, тоді лунав дзвінок. На жаль, апарат було знищено", — розповідає Губська.
Михайло Леонтійович Фалєєв
Зокрема у каплиці Аркасів спочиває і Михайло Леонтійович Фалєєв. "Не родич і не співробітник, людина, яка раніше була похована на місці сучасного вічного полум’я", — говорить фахівчиня.
10 листопада 1937 року четверо людей у шкіряних куртках з маузерамиНімецькі гвинтівки. відвідали минуле поховання чоловіка та викликали робочих з заводу імені Марті (сучасний Чорноморський суднобудівний завод). Ті підірвали вхід в могилу та розрізали цинкову труну присутні побачили Фалєєва. У руках він тримав догорілу свічку, ще можна було побачити рудувате волосся. У склепі стояли знамена "катерининських часів", груди були всіяні орденами. Люди зривали нагороди, топтали їх, проте потім все ж забрали, розповідає Тетяна Губська.
Рештки тіла викинули надвір, на проїжджу частину дороги. Того ж дня повернувся з першого терміну ув'язнення колишній директор Миколаївського історико-археологічного музею Феодосій Тимофійович Камінський. Загалом він відсидів у в’язниці 25 років — два рази по 10 і потім ще 5. Його відвідали співробітники музею і розповіли: "Зруйнували могилу Фалєєва, і кістки його просто валяються".
Меморіальна табличка Михайла Леонтійовича Фалєєва, 28 жовтня 2024 року. Суспільне Миколаїв/Поліна Гожбур
З рядків із висновку Народного комісаріату внутрішніх справ, опублікованих у книзі музейної співробітниці Наталії Олександрівни Кухар-Онишко, Камінський зірвався на "місце злочину". Чоловік був у розпачі й не знав, що робити, на вулиці було холодно, закінчувався день. Тоді ж він і побачив візника, кинувшись до нього:
— Голубчику, допоможи довезти до цвинтаря, тут така справа… — вимовив Феодосій.
— Звісно, недобре, чого ж це валяється. Скільки ти мені даси за це? — питає візник.
— Ти вибач мені, я сьогодні тільки вийшов, у мене нічого нема, — Камінський розвів руками.
— І ти мене вибач, мені дружину годувати, коня годувати, — відповів чоловік.
Зі слів Губської, врятували поховання Фалєєва слова Камінського: "Боже мій, засновника міста немає чим до цвинтаря довезти". Візник зіскочив зі свого воза, замерзлий та брудний, питає: "Потьомкін?". Камінський відповів: "Фалєєв".
В каплиці родини Аркасів поховали вже прах Микола Леонтійовича. Вже значно пізніше з'явилася мармурова меморіальна дошка з написом, про людину, яку тут поховали, каже Губська.
"Вони не родичі, але вони наші, вони миколаївці по крові".
Василь Назарович Каразін
На території некрополя розташоване поховання Василя Назаровича Каразіна — засновника Харківського університету. У 1842 році чоловік помер від запалення легень, під час подорожі до Криму задля наукових досліджень. Тоді ж у Миколаєві служив його син Філадельф Каразін.
"Ось так сталося, що батько помер тут (у Миколаєві — ред.), Філадельф його ховає. А за кілька років привезли й онука — Філадельфа Філадельфовича. Йому було 24 роки, він був лейтенантом і теж захворів на запалення легенів. Дружина сина також померла разом із дитиною під час пологів", — розповідає Тетяна.
Склеп, у якому похований Василь Назарович Каразін, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Меморіальна дошка Василя Назаровича Каразіна, 26 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Зі слів фахівчині, склеп вченого ремонтували, мармурова меморіальна дошка зникла разом із першим пам’ятником. Інколи далеких родичів відвідує спадкоємиця каразінського роду Лариса Дешко.
Олександр Іванович Казарський
На кладовищі похований Олександр Казарський. Він навчався у штурманському училищі в Миколаєві. Вже у свої 21 здобув освіту, отримав військове звання лейтенанта та обійняв посаду командира 18-гарматного військового бригу російського імператорського флоту "Меркурій", розповідає Тетяна Губська.
14 травня 1829 року російська ескадра, де був військовий, йшла вздовж Босфору — мав статися бій з турецьким флотом. Російське командування наказало не вступати у бій та повернути кораблі. Лише малий бриг "Меркурій" продовжив плисти.
"Повернути й показати спину ворогові? Життя — Батьківщині, серце — дамі, а честь нікому", — промовив тоді Олександр Казарський.
Від турецької ескадри відділилися два кораблі, на них загалом 184 гармати, проти 18 у "Меркурія".
"А на бризі (перебувають — ред.) 156 штрафних моряків, їм не хочеться вмирати. Чоловік терміново збирає офіцерську раду й пропонує — полон або підриваємося. Люди обрали: що завгодно, тільки не полон", — говорить жінка.
Пам’ятник Казарському Олександру Івановичу, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Пам’ятник Казарському Олександру Івановичу, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Зі слів Губської, тоді ж Олександр наказав одному з моряків взяти пістолет і стати біля камериКрюйт-камера — приміщення на військовому кораблі, призначене для зберігання пороху (як бочок із порохом, так і готових до стрільби порохових зарядів), сигнальних ракет і рушничних патронів., де зберігається порох. У разі загрози полону — стріляти.
"Казарський наказує збити головні щогли на двох турецьких кораблях, вони впали, накривши собою турків. Моряки виграли у війні й стали виходити на чисту воду. Коли вже бриг "Меркурій" покидав поле бою, один захоплений перемогою моряк взяв канат, що лежав на кормі, і покрутив перед носом у турецьких кораблів. Це була їхня слава", — розповідає Губська.
У бою, що тривав чотири години, загинуло 5 членів екіпажу "Меркурія", 11 — поранено, інші отримали контузії, зокрема й Олександр Казарський.
Офіцер отримав звання капітана другого рангу, а через тиждень — першого. Імператор призначив Казарського перевіряючим казни Чорноморського флоту — це був вирок.
"Пішли рапорти: у крадіжках помічені адмірали Критський, Грейг та інші — родичі імператора. Йому було неприємно читати таке, він пише відповідь: "Якщо буде можливість і далі писати рапорти, подумайте над своїми словами", — каже фахівчиня.
Згодом чоловік замкнувся у собі, припинив спілкуватися з людьми. У 1833 році Казарського отруїла дама, запропонувавши йому чашку кави.
Зображення 18-гарматного військового бригу «Меркурій» на пам’ятнику Казарському Олександру Івановичу. Суспільне Миколаїв/Поліна Гожбур
Поховали офіцера на його 37 день народження, 16 червня 1833 року. Через 30 років після смерті Олександра Казарського академік Авдєєв подарує йому пам’ятник, який наразі нагадує про мореплавця.
Микола Миколайович Пантусов
Зокрема некрополь зберігає ще багато прізвищ, одне з них — Пантусов, людина, яка знала 12 мов. Микола Миколайович вивчав літературу часів Золотої Орди, йому пропонували стати професором на кафедрі східних мов у Санкт-Петербурзі, розповідає Тетяна.
"А він, як справжній вчений, сказав: "Ні". Справжній вчений має проводити своє життя у дослідженнях. Майже все життя він провів у експедиціях, також вчив тюркську мову", — каже жінка.
Зі слів Губської, у віці 49 років він захворів і повернувся до рідного міста Миколаєва помирати.
"Йому не було і 50 років, як він пішов з життя, наразі його поховання нікому довести до ладу".
Старі монументи, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Огорожа навколо поховання, 28 жовтня 2024 року Поліна Гожбур/Суспільне Миколаїв
Нині цвинтар перебуває у занедбаному стані. Тисячі прізвищ ховаються під чужими меморіальними дошками, а люди спочивають під чужими пам'ятниками, повідомляє Тетяна Губська.
Читати ще
Читати ще Загинула пішохідка: у Миколаєві водій наїхав на жінку і втік з місця події — поліція
Читати ще На Миколаївщині продовжили розгляд позову Інни Тимченко проти «Енергоатому»
Читати ще На Миколаївщині вакцинують диких тварин від сказу
