За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець з Миколаївщини Артур. Фото з особистого архіву Євгенії
Спілкувалась з чоловіком дуже рідко, пригадує Євгенія.
"Я могла надсилати йому фотографії, звʼязок ми тримали по пару хвилин. Говорили за весь цей час, мабуть, всього два-три рази, за ці пару місяців", — говорить Євгенія.
Дружина полоненого морпіха демонструє спільні фотографії. Фото: Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
Про те, що Артур потрапив у полон, родина дізналась від побратимів чоловіка у квітні 2022 року. До того, військовий на зв'язок не виходив.
"Перше фото його виклали шостого березня вже цього року (2023 — ред.). Єдина інформація, яка була важлива — це 31 грудня минулого року, обміняли прикордонника, який був в одній камері з моїм чоловіком. І від нього були такі слова, прям від чоловіка, він передав. Це була така класна вісточка, я тоді була дуже щаслива. Сподіваюсь, щоб цього року вже зателефонував чоловік і сказав: "Кохана, я вдома", — розповідає дружина полоненого морпіха.
Євгенія — дружина полоненого морпіха з 36-ї бригади ЗСУ. Фото: Юлія Філімон/Суспільне Миколаїв
Від бійців, які повернулися з полону, Євгенія дізнавалась, де перебував чоловік. Нині родині відомо — Артура утримують на території Росії.
"На той момент мені, мабуть, головне було те, що він живий. Бо він пройшов те пекло Маріуполя, я тоді за нього дуже хвилювалась. Не розуміла, яких катувань він потім може зазнавати. Тоді ще не було такого розуміння, що полон — це дуже страшно, що полон вбиває, полон — це не гарантії збереженого життя", — зазначає дружина Артура.
Прогулянка пари у сосновому лісі. Фото з особистого архіву Євгенії
Євгенія бере участь в акціях, які нагадують всім, що про полонених забувати не можна.
"Були такі ситуації, коли на акціях до нас приходили люди з Маріуполя і говорили про те, що ми памʼятаємо, як ваші хлопці виборювали нашу свободу, як ваші хлопці боролись за нас, за вас. І ми хочемо вас підтримати, у нас там всі", — каже Євгенія.
Дівчина на акції в підтримку полонених морпіхів. Фото з особистого архіву Євгенії
Нині найбільша підтримка — маленький син, говорить жінка. Військовий бачив дитину у двомісячному віці, зараз Тимурчику — два роки.
"Я постійно показую синові фотографії чоловіка, відео, які він мені записував ще тоді, коли ми зустрічались. Син дуже уважно це дивиться, іноді він плаче, коли прям роздивляється тата, він може помахати йому привіт. Він цілує кожну його фотографію. І, я думаю, що він відчуває його, хоч він його так мало бачив і зовсім не памʼятає", — розповідає Євгенія.
Син Євгенії та морпіха Артура Тимурчик. Фото з особистого архіву Євгенії
Дружина військовослужбовця додає, як би важко не було, жодного разу не сумнівалась в тому, що її коханий повернеться додому.
