За інформацією: Суспільне.
Кобзарство на Миколаївщині бере свій початок ще з часів Середньовіччя, коли мандрівні сліпці — кобзарі, бандуристи та лірники, музикували півднем країни. Вони подорожували селами й містами, виступали на ярмарках, релігійних святах і супроводжували чумаків торгівельними шляхами. Кобзарі не лише зберігали й поширювали пісенні традиції, а й несли вісті та підтримували українське військо.
Про це журналістам Суспільного розповів реконструктор кобзарсько-лірницької традиції, лідер рок-гурту "Друже музико", викладач, поет і композитор Максим Трубніков.
Витоки кобзарства
За його словами, подібний до мандрівної музичної традиції Європи феномен українського кобзарства зародився ще у пізньому середньовіччі. Він зберігався до 30-х років 20 століття — до умовно найбільшого знищення з боку радянської влади.
У різних країнах мандрівних музикантів називали відповідно до мови: шпільмани, мінезингери, трубадури, в Україні — кобзарі. Це були переважно чоловіки 30-40 років, сліпці, які не передавали знання зрячим людям.
"Від хвороб дуже часто втрачали зір військові, постійні сутички з ворогами на наших теренах. Інколи людей сліпили в полоні, катували. Коли ці люди були визволені братчиками, то як соціалізуватися, як заново почати жити, яким чином заробити собі на життя? Вони йшли до сліпецьких гільдій, до кобзарських цехів і навчалися гри на тій самій бандурі, кобзі, колісній лірі", — розповів вчитель.
"Це давало можливості зберегти традицію і самого себе. Знайти себе в цьому світі заново чи знайти свій шлях".
Максим Трубніков грає на кобзі під час зйомки мюзиклу Максим Трубніков/Facebook
Максим Трубніков під час зйомки мюзиклу Максим Трубніков/Facebook
Кобзарі — голос народу
З давніх-давен до портів Миколаєва, Одеси та Херсона з’їжджалися чумаки з товарами. Тут виникали ярмарки, на яких виступали кобзарі, бандуристи та лірники. Вони ж виконували роль засобів масової інформації.
"Переходячи з села в село, у місто, вони перші дізнавались певну інформацію, бувши при українському воїнстві завжди, надихаючи його", — сказав Максим Трубніков.
Зокрема на ярмарках збиралася найбільша кількість платоспроможних людей, які могли віддячити кобзарям і лірникам грошима за виконання, говорить викладач.
Вони також музикували на релігійних святах, весіллях або кобзарювали просто неба, наприклад, поруч із церквами.
"Але звісно був певний календарний план. Ніхто взимку, в завірюху та заметіль не сидів і не чекав на морозі, поки пальці до струн примерзнуть. Тоді їхнє музикування або зменшувалося, або переходило у якісь певні приміщення, панські маєтки", — розповів чоловік.
Фрагмент з фільму «Кобзарські сходини: відновлення традиційного музикування в Одесі». Громадська організація «Десяте квітня»/Youtube
Напрямки кобзарського репертуару
За словами музиканта Максима Трубнікова, традиційно кобзарі виконували твори трьох жанрів: псальми — духовні пісні, канти — церковні або світські, та думи — історико-героїчні чи соціально-побутові, що мали моралізаторську роль.
"Наприклад, той самий Шевченко називає свою першу віршову збірку "Кобзар". Тому що це слово на той час вже стає синонімом народної мудрості, знань. Своїми репертуарами, знаннями, історичною спадщиною вони нагадували українцям завжди про нашу державність, незалежність та самоспроможність", — говорить чоловік.
Чим відрізняються жанри кобзарського мистецтва
Псальми — це пісні на духовний лад: біблійні, християнські та сакральні твори.
"Присвячені любові до Бога. Водночас вони моралізують людину, говорять про вчинки та що після смерті очікує людину, яка не живе за правилами, простими словами", — розповів Максим Трубніков.
Канти — це римовані тексти, що могли мати як духовний зміст, наприклад "Мирелукавий" Стефана Яворського, так і козацьку тематику — як твір "Ой під лісом та під Лебедином".
Думи — це жанр історичного та героїчного епосу. Також є твори з побутовими мотивами.
"Окрім релігійних, є оспівування козацьких дум, наприклад, про ватажків, того ж самого Богдана Хмельницького, співвідносин, отаманів. Окрім того, побутові думи, які є саме моралізаторськими в першу чергу", — говорить чоловік.
Зі слів Максима Трубнікова, репертуар кобзарів також налічував календарно-обрядові та календарно-побутові твори.
"І козацькі чорноморські походи оспівували кобзарі, дізнаючись про них безпосередньо від самих учасників чи бувши разом з ними. Ці пісні присвячені півдню, присвячені козакуванню на Чорному морі", — каже реконструктор кобзарсько-лірницької традиції.
Максим Трубніков грає на кобзі під час зйомки мюзиклу Максим Трубніков/Facebook
Максим Трубніков під час зйомки мюзиклу Максим Трубніков/Facebook
Мотиви півдня
Південному регіону також притаманні чумацькі пісні, адже тут було багато лиманів, насичених сіллю, звідки рушали чумацькі валкиСкладалася з великої групи чумацьких возів, що перевозили товари.. Пересуваючись торгівельними шляхами, кобзарі подорожували з чумаками, розповів викладач.
"Сідаючи з ними разом на їхні вози, даючи можливості чумакам в дорозі почути слово Бога і пісню добру. Вони (кобзарі — ред.) потрапляли сюди (на південь — ред.), багато кому подобалось, тому багато хто оселився", — говорить Трубніков.
"На півдні завжди лунала традиційна українська пісня, будь-то у виконанні сліпців чи інших професійних аматорів або музикантів, на цих музичних інструментах — кобзі, бандурі та лірі".
Мова і побут кобзарів
Також у кобзарів була власна мова, що мала назву лебійська, в якій збереглося приблизно 1000 слів. Нею вони спілкувались між собою, щоб зрячі люди, наприклад, не могли підслухати й зрозуміти зміст розмов.
"Віталися такими словами: "Кудень клевій лебію" — "Доброго дня тобі, музиканте". "Кудень" — видозмінене слово "день", клевій, знаємо таке жаргонне слово "кльовий", у цьому випадку означає "добрий". "Лебію" як "лабух", тобто той, хто грає", — розповів викладач.
Оскільки кобзарі були сліпцями, їх супроводжували поводирі. А саме діти 8-14 років, які переважно були сиротами, яких виховували мандрівні музики.
"Вони відігравали роль "очей". Традицію їм не передавали, бо вони не були сліпцями, але навчали грамоти, звичайним побутовим традиціям. Надалі віддавали їм певну частину свого заробітку та відпускали у віці 13-14 років для того, щоб вони могли піти навчатися далі, тобто обрати свій шлях", — пояснив вчитель.
Українські народні інструменти: бандура, кобза та колісна ліра. Максим Трубніков/Facebook
Викладач та музикант
Музика супроводжувала Максима Трубнікова з раннього дитинства. Чоловік опанував велику кількість інструментів, і зацікавившись саме українською народною піснею, робив багато власних обробок, пісень та аранжувань.
"І вже у 2009 році вперше в моїх руках з'явилася старосвітська кобза. Як тільки я її швиденько опанував, тому що кобзу для людини, яка грає на струнно-щипкових інструментах, в принципі достатньо легко освоїти, стало питання в тому, щоб навчитися робити власні музичні інструменти", — розповів викладач.
За словами Максима, досвід він перейняв в Ірпені від майстра народних інструментів Сергія Перехожука. У 2011-му за дев'ять місяців чоловік створив свою першу кобзу, відновивши діяльність Одеської кобзарської майстерні, яка існувала у 19 сторіччі й була знищена у радянські часи.
"Зацікавившись реконструкцією кобзарської ліричної традиції, ми поступово робимо музичні інструменти. І зараз на півдні України є, на жаль, поки що єдиними, але передаємо свої знання майбутнім поколінням, працюючи в навчальних закладах, зустрічаючись на фестивалях, ярмарках", — говорить вчитель.
Максим Трубніков грає на кобзі. Максим Трубніков/Facebook"Будемо сподіватися, що і в Миколаєві, і в Херсоні, в цілому на півдні України ми зможемо розповсюдити музичні інструменти заново, тому що вони були тут завжди".Читати ще
Читати ще
Борщ з бичками та тюлька насторчак: що їдять на Миколаївщині
Читати ще
Миколаївська вишиванка: поєднання традицій різних регіонів
