За інформацією: Суспільне.
Софія Чорноморова — миколаївська бадмінтоністка, яка в 2025 році представляла Україну на Дефлімпійських іграх в Японії. Під час змагань спортсменка змагалась проти представників Росії та здобула перемогу разом із напарницею.
Про дуелі проти росіянок, чому не вдалося вибороти нагороди та плани на 2026 рік спортсменка розповіла кореспондентам Суспільного.
Де готувалися до Дефлімпіади? Як часто у вас були тренування?
— З травня тренувальний графік був безперервним, удома я майже не бувала. Спершу тренувалася у Вінниці з тренером збірної глухих України Владиславом Гуркало, згодом були тренування в Литві та Польщі з моїм особистим тренером Олександром Куніним.
З серпня і аж до самої Дефлімпіади ми пройшли шість двотижневих зборів в Україні, Польщі та Литві. Фінальним і найбезжальнішим випробуванням став збір у Таїланді під керівництвом малайзійського тренера Селіма Семіона, який раніше до початку війни тренував українську збірну тих, хто чує.
Яким був цей збір?
— Дуже жорсткі вимоги, перші тренування починалися о 5:45 ранку за температури 34° та вологості 78 відсотків. Три тренування на день, сумарно 7-8 годин навантаження. З нас "вичавлювали всі соки", було дуже-дуже важко, але саме таким є рівень спорту топових спортсменів. Завдяки Селіму, підтримці сильної тайської команди та м’якому місцевому клімату ми отримали відмінний результат, виразно відчула потужний ривок! Дуже сподіваюся, що з’явиться можливість попрацювати з ним знову цією весною.
Фото зі зборів. Особистий архів Софії Чорноморової
Які поєдинки на Дефлімпіаді для вас були найпринциповішими?
— Найбільш значущими для мене стали матчі в жіночій парі проти росіянок та мікст проти Китаю, за накалом емоцій. З усієї нашої української збірної лише ми з моєю напарницею Іванкою Горобець із Вінниці виходили грати проти росіянок "віч-на-віч". В інших видах спорту, зокрема в плаванні, вони змагалися групами, а саме така дуель випала лише нам удвох.
"Першу партію ми програли, а в другій відставання було величезним (рахунок був 10:17, гра — до 21), ми були на межі поразки. Але сама думка про те, кому саме ми можемо програти, коли наша країна вже котрий рік живе під ударами ракет й щодня платить кров’ю за право залишатися вільною країною — для мене було б ганьбою. Ми зібрали всю волю в кулак і, нам вдалося "вирвати" другу партію. А в третій уже на підйомі впевнено дотиснули. Отож в підсумку ми їх перемогли.
І наш мікст із Сергієм Дащенком, також вінничанином за вихід до вісімки найсильніших ми боролися проти китайської пари, яку всі вважали претендентами на перше місце. Ми злагоджено перемогли у двох партіях.
Дефлімпіада. Фото з Facebook-сторінки Національного паралімпійського комітету України
Чому не вдалося завоювати медалі? Чого не вистачило?
— На жаль, в усіх індивідуальних категоріях і в командному заліку мені не вистачило одного кроку до п’єдесталу, посіла чотири п’ятих місця. У вирішальний день усе було в моїх руках, шанси на медалі були хорошими у всіх чотирьох розрядах. Однак через раптове недомагання я фізично не змогла пробитися до півфіналів. Тим більше з огляду на те, що до цього в мене була півторарічна перерва в тренуваннях через переїзд за океан. Не мала змоги тренуватися на професійному рівні й навіть не сподівалася на такий ривок. Та завдяки екстреній підготовці до цього старту п’яті місця в усіх категоріях — це потужний камбек. І це лише початок. Наступного разу я зроблю все, щоб забрати золото.
Які цілі на 2026 рік?
— Наступного року планую знову вирушити до Таїланду на триваліший тренувальний збір за першої ж можливості. Влітку також заплановані два турніри: Опен-турнір серед глухих в Європі і Маккабіада в Ізраїлі. Точні дати поки не оголошені, але сподіваюся взяти участь в обох. Окрім цього, планую брати участь у міжнародних турнірах серед чуючих, щоб набирати рейтингові очки й крок за кроком рухатися вгору. Далі буде.
Софія з іншими спортсменами . Фото з особистого архіву Софії
Читати ще
Читати ще
Золото, срібло, бронза: підсумки міжнародних здобутків миколаївських параспортсменів та дефлімпійців у 2025 році
