За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець Віктор на псевдо Скворець служить в Миколаївському ТЦК та СП чотири місяці. До цього він боронив Вознесенськ та стримував російську навалу на Донбасі.
Своєю історією Віктор поділився з кореспондентами Суспільного.
За словами військовослужбовця, до повномасштабної війни він навчав брейк-дансу дітей. Зараз частина будинку культури, де відбувалися заняття зруйнована внаслідок російських обстрілів.
Зруйнована частина будинку культури. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
На початку повномасштабного вторгнення Віктор вступив до територіальної оборони, аби захищати рідний Вознесенськ від російської агресії. Чоловік згадує свої перші бої.
"В оточенні були, бо зі всіх сторін вони заходили, і на вертольотах залітали, і на техніці заїжджали, і в формі нашій забігали. Тобто багато таких моментів було неоднозначних, до яких неможливо ніяк пристосуватися", — розповідає Віктор.
Військовослужбовець Віктор на псевдо Скворець. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
Скворець каже, тоді тільки вчився тримати в руках зброю.
"І тоді я вперше відчув на собі "прильот" на "відкритій ділянці". Таке відчуття ніби тебе екскаватор ковшем ударив. Я починаю переходити дорогу і бачу, що через метрів 70 від мене стоїть танк. Дуло прямо на мене "дивиться". І в мене перша думка: "Тільки не сьогодні. Сьогодні не можна", — говорить військовий.
На початку 2023 року чоловік доєднався до 22 окремої механізованої бригади. Тоді ж бійці передислокувалися на Донбас. Віктор згадує, як зайняли позицію, де раніше закріплювалися російські військові.
"Там було декілька трупів, деякі ми винесли. А той один ми не змогли винести і просто закопали. Ну а під ним, коли я почав копати на тій позиції, копав-копав і дивлюсь – кришка, я за неї, витягаю — літр води. Кажу: "Хлопці, живемо". Це така була радість, що капець".
Військовослужбовець Віктор. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
Також Скворець згадує, як в їхню автівку влучив російський безпілотник.
"Я впав з БТР і пошкодив своє коліно. Але я того не відчував на адреналіні. Бо біля нас почали падати міни. І я побіг, спочатку знайшов окоп, а потім повертаюсь наліво, бліндаж і я (пішов — ред.) до того бліндажу", — розповідає військовослужбовець.
Далі, за словами Віктора, побіг за своїми побратимами.
"Вже мені залишалось метрів 20-30 до БТР, і мені в рацію кажуть: "Повертайся назад". А я кажу: "Вже бачу машину. Вже можу до неї добігти". Мені кажуть: "Ну це на твій страх і ризик". Я добіг туди, побачив своїх побратимів, які не вижили, бо сиділи там, де вдарив той дрон. Пересвідчився, що нікому не можу допомогти. І вже біг назад", — говорить Віктор.
Військовий з побратимами. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
Далі була евакуація. Через травму ноги чоловік був переведений до Миколаївського ТЦК та СП, де і продовжує службу.
"Зараз я займаюся звʼязком. Приймаю і відправляю кореспонденцію, реєструю всі документи. Очі та вуха ТЦК", — зазначає військовий.
Віктор під час роботи в ТЦК та СП. Суспільне Миколаїв/Назарій Рубаняк
З його слів, до повномасштабної війни не бачив себе військовим, зараз сумує за побратимами, з якими був на фронті.
"Піти воювати – це вибір і розуміння того, що тобі щось дорого. Я ще сам не одружений, в мене дітей ще немає, але мені дорого те, що є тут. Я б не хотів, щоб воно було зруйновано, розграбовано. А я за своїх дітей, яких тренував, пішов, за друзів своїх, за своїх рідних".
