За інформацією: Суспільне.
Олександр Кірієнко — головний сержант взводу снайперів миколаївської 36 ОБрМП. У 2022 році потрапив у російський полон, де перебував майже три роки.
Історію військовослужбовця розповіли у 36 окремій бригаді морської піхоти.
Чоловік розпочав службу у 2014 році, після мобілізації рік відслужив у держприкордонслужбі снайпером. Потім потрапив у 36-ту бригаду на Маріупольський напрямок.
Початок повномасштабного вторгнення
У 2022 році російські війська з артилерії обстріляли село Бердянське, де тоді знаходився Олександр.
"Такого давно не було, ми зрозуміли, що це, напевно, початок. 24-го числа ми з моїми побратимами були на позиціях. Крайня позиція була біля моря, там уже було видно, що почала піхота йти, такого ніколи не було, там і танки виїхали і вони намагалися вибити нас. У них не виходило, бо ми були в укриттях, потім вже авіація почала заходити", — згадує чоловік.
Після команди відступати Олександр з побратимами відійшов до Маріуполя. Спочатку — у командний пункт бригади, згодом — на завод Ілліча, звідки виїжджали на завдання.
"Найчастіше ми їздили на позиції 501 батальйону, на околиці Маріуполя. Ми на позиціях на своїх лежали і допомагали хлопцям, прикривали. Спостереження, і якщо щось бачимо, то відпрацювання".
За його словами, переломним моментом стало 4 квітня — коли 501 батальйон потрапив у полон.
"Дуже велика проблема була, що багато було "трьохсотих", що не було можливості їх вивести. І кожен середній "трьохсотий", був потенційно двохсотим, тому що йому там не було можливості надати допомогу якусь. Так і в нас якби така дірка получилась в обороні і все. Це вже був переломний момент, людей не вистачало, щоб цю дірку закрити", — розповідає військовий.
Морпіх 36-ї бригади, головний сержант взводу снайперів Олександр Кірієнко. Суспільне Вінниця
Перебування у полоні
Олександр каже, після домовленостей про вивід військових почали прибувати вантажівки, куди завантажували й вивозили людей. він потрапив в Сартану.
"Наступного дня нас забирали на допит, пропонували вступити до них. Звісно, що всі відмовлялися, за відмову нічого не було", — каже чоловік.
Після допиту військові пробули два дні у бараці, де їм не давали питної води, потім — Оленівка, після — місто Кашин у Тверській області.
"І все, і там почалось: слідство, допити, побиття, знущання, катування. І там я добув до 9 лютого нас знов погрузили в автозаки, а нам іще один співробітник цього СІЗО при погрузке каже каже лучше б ви тут осталися. Ми думаємо: кудись ще гірше".
Олександр опинився у Мордовії, де майже два роки провів у колонії №10.
"Там просто жах був: ребра ламали. На ранкових перевірках по черзі по камерах били. І ти стоїш, розумієш, що воно дійде до тебе і тебе зараз так само заб'ють в коридорі", — розповідає військовослужбовець.
"Сидіти не дозволяли. З 6 ранку до 22:00 стояли по лінії, у туалет — лише за командою. Не можна було навіть у вікно подивитися чи щось сказати. В камері стояло відеоспостереження, все контролювали. Якщо хтось обертався чи шепотів — одразу заходили, виводили, били. Потім назад повзеш у камеру. І так кожен день два роки".
Один із чоловіків, з яким Олександр був у камері, помер.
"В моїй камері 19 квітня померла людина, от у мене було 56 кілограмів, то його було там, я не знаю, мабуть, кілограм 30. Він зранку не прокинувся. Ми думали, може щось поміняється, але ні — його в ковдрі винесли. І все так і продовжувалося", — говорить військовий.
Морпіх 36 окремої бригади морської піхоти Олександр Кірієнко. Суспільне Вінниця
На допити, каже Олександр, росіяни використовували особливі методи.
"Кладуть додолу, поливають, топлять, мокрого виводили на двір. Використовували шокери, тапік, собак, ну і дубинки, ПВХ-труби", — згадує чоловік.
"Я був в такому стані, що я б довго ще не протримався".
Військовий схуд, мав зламані ребра, а після того, як покусали собаки — нариви ніг протягом двох років.
Годували полонених водою, хлібом, кашею та гнилою капустою.
"Нас вісім чоловік сидить, вони можуть дати хліба на шість і кажуть: "Дивіться, не побийтесь, хохли", — згадує військовий.
"Там садисти, так поводитися з людьми в цивілізованому світі зараз просто неможливо. Це в Росії було так завжди, напевно, ще в НКВС почалося, назва міняється, а методи і люди — залишаються".
У полоні розповідали один одному про родини, вчили номери телефонів на випадок, якщо хтось вийде з полону раніше. Коли Олександра звільнили, він шукав родичів полонених через соцмережі.
Повернення в Україну
Перед поверненням додому Олександр думав, що його ведуть на черговий допит. Натомість його сфотографували, а наступного дня не побили разом з усіма.
"Вибігли на перевірку і мене не тронули. Думаю, як це так: всі получили, я — ні".
Наступного дня військового забрали з камери та повезли, разом з двома чоловіками. До повернення в Україну Олександр чув про те, що під час обміну полоненим дають рюкзак з речами, але не вірив, що це правда.
"Не може такого бути, щоб стільки полонених і кожному так. І ми приїжджаємо в Чернігів, і я розумію, що мені дають рюкзак спортивний, костюм, телефон, все правда", — каже чоловік.
"Не вірилось, я боявся прокинутись, думав, не дай Бог це сон. А потім вже з рідними побалакав, трохи заспокоївся. Все нормально, все закінчилось".
Олександр Кірієнко говорить із близькими по відеозвʼязку під час обміну військовополонених, 5 лютого 2025 року. 36 окрема бригада морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського
Вдома на Олександра чекали дружина, син та мама.
"Вони мене як побачили, були трохи в шоці, від стану, в якому був. Головне, що повернувся", — розповідає військовий.
Одразу почався процес відновлення: працювали психологи, медики надавали першу допомогу, ставили крапельниці. Потім — обстеження в лікарнях. На момент
"Я вийшов, у мене вага була 56 кілограмів. Були атрофічні виразки, ребра зламані, струс мозку. Це мені ще й пощастило. Дуже багато людей повертаються з туберкульозом", — каже Олександр.
Спочатку чоловік мав дієта, щоб організм адаптувався після голоду. Потім — поступове повернення до нормального харчування, фізичної активності. Згодом почав відвідувати спортзал.
Про висловлення американської реперки
Американська реперка Азілія Бенкс на своїй сторінці у соцмережі Х висміяла морпіха 36-ї бригади, головного сержанта взводу снайперів Олександра Кірієнка.
Допис, що розмістила на своїй сторінці у соцмережі Х американська реперка Азалія Бенкс. Суспільне Полтава
Олександр каже, що опублікував свої фотографії, щоб люди могли зрозуміти, що таке полон.
"Вони не розуміють, що там полон — це не збереження життя, це жах просто. Вона не тільки мене ображає, а всіх звільнених", — каже Олександр.
"Кожен із нас має право висловити свою думку, але наша совість і честь мають накладати певні обмеження. Азалія, я бажаю тобі, щоб ніхто з твоїх близьких не спробував такої "дієти", яку отримують українські військовополонені. Постійне приниження, побиття і постійний голод. Тортури — це злочин. Неволі немає міста в цивілізованому світі".
В Україну Олександр Кірієнко повернувся у межах обміну полоненими 5 лютого 2025 року. Воїн досі відновлюється після полону.
Читати ще
Читати ще
Миколаївський ветеран з інвалідністю отримав водійське посвідчення
