За інформацією: Суспільне.
Володимир Ободенко із псевдо Обод, дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення, повернувся в Україну з рейсу в морі, попри прохання дружини не робити цього. Чоловік долучився до лав ТрО, згодом змінив підрозділ на 73-й морський центр спеціальних операцій. Загинув у Бахмуті на Донеччині, рятуючи з-під мінометного обстрілу поранених побратимів.
Історію чоловіка журналістам Суспільного розповіла його дружина Ірина.
Ірина розповіла, що вона із чоловіком родом з Очакова, де жили з самого дитинства, навчалися разом у школі, починаючи з першого класу. З одинадцятого класу вони почали зустрічатися, а згодом жити разом. Їхній подружній шлях тривав майже 15 років, поки не розпочалася війна, під час якої її чоловік загинув.
Ірина та Володимир Ободенки. З особистого архіву Ірини
Подружжя Ободенків. З особистого архіву Ірини
Володимир Ободенко закінчив морський коледж і почав працювати матросом у рейсових плаваннях. Спочатку він працював на риболовецьких суднах у Північному морі, а згодом, завдяки кар’єрному зростанню, став помічником капітана.
Вторгнення
Під час останнього рейсу, у якому перебував Володимир, війна 24 лютого 2022 року застала його далеко в морі біля берегів Бразилії. Саме там він почув звістку про початок повномасштабного вторгнення, каже Ірина. Жінка з сином на той момент жили в Миколаєві.
"Він і до цього мені казав: "Давай виїжджай, буде війна". Я, звісно, не вірила, кажу: "Нічого, речі збирати не буду, нічого не станеться". І 24 лютого, коли почалася війна, він мені дзвонить: "Я тобі казав, збирай речі і виїжджай". Я кажу: "Ти не думай тільки їхати". Молила його, кричала, плакала. Вони саме йшли з Бразилії до Амстердама, до Голландії", — говорить Ірина.
Володимир тримає прапор Бразилії. З особистого архіву Ірини
Володимир під час рейсових плаваннь. З особистого архіву Ірини
Володимир з колегами у рейсових плаваннях. З особистого архіву Ірини
Володимир під час рейсових плаваннь. З особистого архіву Ірини
На комп’ютері Ірини була відкрита пошта її чоловіка, там вона побачила лист від компанії, яка надіслала йому квитки до України.
"Я, звісно, плакала, кричу, телефоную: "Я не хочу, щоб ти їхав! Навіщо ти це робиш?" Він каже: "Це мій борг, я повинен їхати. Я не можу спати. Я сказав капітану, і капітан з усією командою мене підтримали. Вони сказали: "Ми зробимо все, щоб ти доїхав до України".
Ірина Ободенко. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
Бойовий шлях та загибель Обода
Після прибуття в Україну Володимир одразу вступив до 123-ї бригади ТрО в Миколаєві, де служив до листопада 2022 року, а приблизно в грудні перевівся до 73-го морського центру спеціальних операцій.
"Він казав: "Ми їдемо на завдання, у мене не буде зв’язку три дні". Я кажу: "Писати хоча б зможеш?" Він відповів: "Так, зможу писати". І все. Вранці, 24 квітня 2023 року, він мені написав: "У нас все добре", — згадує дружина Володимира.
Обод з побратимами. З особистого архіву Ірини
Володимир Ободенко під час служби. З особистого архіву Ірини
Володимир Ободенко сидить на багі. З особистого архіву Ірини
Ірина каже, що її чоловік до вечора 24 квітня не виходив на зв’язок, а вже ввечері їй зателефонував його командир.
"Я не знала, хто це, просто невідомий номер. "Добрий вечір, Ірино Олегівно. Командир 73-го центру. На жаль, ваш чоловік загинув у місті Бахмут". Для мене це, по-перше, був удар. По-друге, ще більшим ударом стало те, що він був у Бахмуті — я взагалі цього не знала".
З її слів, Ободу та його побратимам надійшов наказ від командира відправити групу до Бахмута для підтримки. Чоловік був у мінометній вогневій групі.
"Йому казали: "Вово, ти ж тільки перевівся, ти не військовий, у тебе немає військового досвіду. Може, ти не поїдеш?" Він сказав: "Ні, все, я їду, і моя група теж". І все, він вирушив. Приїхавши в Бахмут, він провів там півтора дня. Його відправили на три дні, але так склалося, що лише на півтора", — говорить Ірина.
Ірина дивиться на море, де розвіяний прах захисника. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова"24 квітня вранці йому дали завдання прикривати якусь групу, яка йшла на вихід. Він виконав своє завдання, повернувся на базу й відпочивав.По рації почув, що інша група з його команди потрапила під мінометний обстріл. Не роздумуючи, він просто все кинув і побіг рятувати. Він витягнув на собі двох людей: один із них, на жаль, загинув уже в лікарні, а інший вижив. Але коли витягував третього, прилетіла міна, і він загинув".
Військового посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. З особистого архіву Ірини
Військового посмертно нагородили почесною відзнакою «За оборону Миколаєва» . З особистого архіву Ірини
За словами дружини загиблого захисника, приблизно через пів року з нею зв’язався військовий, якого її чоловік врятував. Він втратив ногу під час бою, і, згадуючи той день, сказав, що безмежно вдячний її чоловікові за те, що має можливість жити.
Військовослужбовець Кардан побратим Володимира Ободенка. З його слів, Обод був йому як брат.
"Я знав його дуже короткий проміжок часу під час війни, але лише з найкращого боку — як офіцера, відданого своїй державі, як друга, вірного побратима, як людину, яка любила країну й сім’ю, яка завжди прагнула стати кращою та надихала всіх. Володя подавав приклад усім, був дуже розумним і обізнаним. Таких людей більше нема", — розповідає Кардан.
Військовий Володимир Ободенко із псевдо Обод. З особистого архіву Ірини
Остання воля Героя
Ірина Ободенко згадує, що під час розмови з чоловіком про війну та життя він сказав, що якщо загине, то бажає, щоб його кремували, а прах розвіяли над рідним Очаковом, на пагорбах, на шляху до Чорноморської коси.
"У серпні ми розвіяли його прах у цьому місці. Він дуже любив море, провів значну частину свого життя в ньому. Ми жили біля моря, і воно завжди було для нього особливим. Його душа, його частинка назавжди залишиться з морем", — говорить Ірина.
Місце де розвіяли прах Володимира. Суспільне Миколаїв/Валентина Гурова
З її слів, колишню вулицю Суворова в місті Очаків рішенням виконкому у 2024 році перейменували, на честь її чоловіка — вулиця Володимира Ободенка.
"Почувши історію його героїзму, виконком і мер міста вирішили вшанувати його пам’ять, перейменувавши цю вулицю. Це одна з найвідоміших вулиць Очакова, центральна вулиця міста, що веде до пляжу", — розповідає жінка.
Банер з фото Володимира Ободенка на Алеї Слави. З особистого архіву Ірини
У загиблого військовослужбовця Володимира також залишився п'ятирічний син.
"Перші місяці я не могла йому розповісти. Лише через чотири місяці я зважилася, але йому було всього три рочки, і він нічого не розумів. А тепер я розповіла йому все. Він знає, що тато — Герой, що тато захищав нас. Так сталося, що, обороняючи Батьківщину і свою сім’ю, він загинув", — говорить Ірина.
Володимир з родиною. З особистого архіву Ірини
Володимир з сином. З особистого архіву Ірини
Володимир з сином. З особистого архіву Ірини "Я — мама, я одна, і мені потрібно виховати дитину, підтримувати його, щоб він був схожий на батька. Я дуже хочу, щоб він виріс таким же героїчним, але не хочу, щоб була війна".Читати ще
Читати ще
Третій рік під прицілом армії РФ: як живе прифронтовий Очаків на Миколаївщині
Читати ще
«Живеш, як на похороні»: як понад двісті людей проживає у зруйнованому Партизанському на Миколаївщині
Читати ще
«Все ще є трошки страх, не знаю чому». Історія миколаївського морпіха, який пробув у полоні 993 дні
