За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець Іван Панкін з Миколаєва 26 лютого 2022 року став до лав Збройних сил України. У складі 36-ї окремої бригади морської піхоти боронив Маріуполь. Під час виходу з оточення потрапив до російського полону, пережив побої, катування струмом. Після звільнення та реабілітації Іван повернувся до служби у війську. Він боєць 123-ї бригади Територіальної оборони.
Про оборону Маріуполя, російський полон боєць розповів у спецпроєкті "Загартовані боями та сонцем" в етері "Українського радіо. Миколаїв".
За словами Івана Панкіна, до 24 лютого 2022 року не був на військовій службі, працював на різних миколаївських підприємствах як фахівець з тепло-вентиляційного обладнання. Говорить, як і більшість українців, не надто серйозно поставився до війни на Донбасі у 2014 році. Та вже першого дня вторгнення був у ТЦК, попросився у 36-ту бригаду. Каже, з дитинства захоплювався морськими піхотинцями.
"Бомбардували Маріуполь безперервно"
Увечері 26 лютого, коли військовий у складі бригади прибув до Маріуполя, відразу ж стався російський авіаудар.
"Паніка, все горить. Приїхали на ППД наше, там техніка палає. Нас у бомбосховище завели. Ми переночували і під ранок нас уже повезли на завод Ілліча. Було страшно, перші вибухи. А потім тиждень-другий минули, то адаптувалися, по Маріуполю їздили. Я не професійний військовий, то завдання — завести хлопців на позиції, забрати, поїхати за продуктами, відремонтувати автомобіль. А потім, коли ми вже в заводі були, то їздили на позиції", — каже Іван Панкін.
Бомбардували Маріуполь безперервно, за день на місто бувало скидали до ста авіабомб. Чим могли, українські військові допомагали цивільним.
Боєць згадує, завозили продукти людям, які переховувались від російських обстрілів у Драмтеатрі.
"Командир нам сказав поїхати на центральний ринок, відкрити контейнери і дістати всю їжу, завезти на Драмтеатр. Там, каже, півтори тисячі людей, немає, що їсти. Коли вже росіяни у місто заходили, то людей ми на завод у бомбосховище привозили. Під землею, якийсь захист є. Коли нас вже почали зажимати, то сказали, щоб люди виходили зеленими коридорами", — говорить військовик.
"Це було два окремих кільця — "Азовсталь" і завод Ілліча". Прорив з оточення
"Командир нам сказав, є різні шляхи виходу. З Маріуполя на Запоріжжя прориватись, кілометрів 70 проїхати або пройти. Всі зразу в один день почали прорив: одні на Запоріжжя, другі на Азовсталь", — згадує чоловік.
Іван з побратимом обварили металом, який був на заводі, два "Урали". Вночі підрозділи рушили в напрямку Запоріжжя.
Два "Урали" з нашого підрозділу. А так техніки, людей і підрозділів було дуже багато, які виходили з Ілліча.
"Один "Урал" перевернувся ще при виїзді з заводу. На другому ми доїхали до блокпоста. Почався обстріл, ми теж на цьому "Уралі" ледь не перевернулися, вили всі з кузова. Зайняли кругову оборону, і командир сказав, що далі йти немає смислу: летіло по нас і кулемети, і РПГ, все летіло. Це було просто самогубство. І далі був полон", — говорить Іван.
10 місяців полону
Військовий каже, що до останнього сподівалися з побратимами вирватися з оточення на території Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Потрапив в полон 12 квітня 2022 року.
"Виводили кожну камеру в коридор на "построєніє" і там вже знущались, як хотіли. У камерах о шостій підйом і до десятої вечора ти стоїш. Не дозволяли ні сідати, ні лягати. І ще покарання було — змушували всю камеру рахувати всю ніч: перший, другий, третій, четвертий, так по колу. Нас там було чотири чоловіка. Не дозволяли спати. Годували так, щоб тільки не вмер", — розповів військовик.
Били постійно, каже Іван, особливо перші три місяці ув'язнення.
Вранці перевірка і ввечері. І тільки думаєш, прилетить тобі сьогодні чи ні. Протягом трьох місяців кожен день. Постійно: "Ви фашисти, ви нацисти". Дуже тяжко. Підтримували одне одного, бо в такій обстановці дуже тяжко витримати це все.
Катування струмом — звична практика росіян, каже Іван Панкін. Як і тактика на полі бою.
"Все просто стирається з землі, щоб тільки нас там вибити з позиції. Бо виходиш із бункера, і бачиш, що одна розруха, все розібрано на цеглини, до фундаменту", — розповів боєць.
"Спочатку не вірилося, що буде обмін, думав, перевозять"
Повернувся Іван Панкін до України 16 лютого 2023 року. Військовий говорить, був у СІЗО Вязьми Смоленської області, коли дізнався про обмін.
"Вночі підняли: "Збирай речі і на вихід". І коли мене вже повели в другий корпус, у підвал, видали речі, я зрозумів, що буде обмін. Спочатку ще не вірилося, думав, перевозять кудись. Відвезли автобусом до кордону, вже зрозумів, що обмін, коли вже побачив Україну", — розповів Іван Панкін.
Дуже гарно зустрічали, з прапорами, багато було народу. Для кожного, хто повертається з полону, це дуже хвилююча мить. Ти розумієш, що ти вдома, ти вільний. Я дві доби не міг спати від хвилювання, не вірилося, що вже вдома.
Першій зателефонував мамі, говорить Іван. Коли почули голос один одного, плакали.
Обмін військовополоненими з Росією, 16 лютого 2023 року. Фото: з Телеграм-каналу Андрія Єрмака
Як каже Іван Панкін, в полоні росіяни намагаються насамперед психологічно зламати українських воїнів.
"Найстрашніше, що хлопці ще в полоні, їх не обміняли. Бо сидять вони ні за що, і знущаються теж ні за що. Але треба триматися, не падати духом. Колись це все закінчиться, і всі повернуться додому", — розповів боєць.
Півроку реабілітації, підтримка родини, друзів, знайомих далися взнаки, говорить Іван. Влітку 2023 року 32-річний боєць оформив відношення до 123-ї бригади ТРО. Станом на 20 квітня служить на Херсонському напрямку. А після війни, каже, хоче відкрити власну справу.
Читати ще
Читати ще У Миколаєві двох поліцейських підозрюють у хабарництві
