За інформацією: Суспільне.
Жінки з Миколаєва обʼєднались у волонтерську спільноту "МикоПавучихи" — після роботи та у вихідні вони плетуть маскувальні засоби для ЗСУ. Для різних підрозділів жінки вже виготовили понад 130 виробів.
Про свою роботу "МикоПавучихи" розповіли кореспондентам Суспільного.
До "МикоПавучих" доєднались 18 жінок. Зазвичай всі приходять після роботи або у вихідний день, каже волонтерка Марина.
"Спочатку ми називалися "Веселі Павучихи", тому що наша засновниця Ганна Космачова створила спершу цей осередок у Веселиновому, а потім через рік вона вже в Миколаєві знайшла місце. Почали приходити люди, і ми називались теж "Веселі МикоПавучихи" від Миколаєва", — розповідає Марина.
За фахом Марина — інженер-конструктор, також займається стендапом.
"У 2023 році силою репостів в Instagram я знайшла людину, яка плете сітки. І тоді наголошували на тому, що дуже не вистачає рук, тоді їм написала, ми зустрілися. Освоїти техніку не важко, на це треба просто час", — розповідає дівчина.
"Хтось швидше, хтось повільніше, але практика, практика, практика і ви уже не думаєте, як треба плести, уже руки все самі пам'ятають і самі ведуть, стрічка веде і сітка плететься".
Волонтерка Марина. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Аліна — одна з "МикоПавучих", їй 25 років. За фахом вона лікар загальної практики сімейної медицини. Початок повномасштабного вторгнення дівчина зустріла у себе вдома у Новому Бузі, де допомагала пораненим.
"У Миколаєві опинилась взагалі випадково. І я вирішила, що хочу приєднатися до волонтерського руху, хочу допомагати, в грудні 2023 року я приєдналася до "МикоПавучих", — розповідає дівчина.
"Коли почалося АТО, у мене тато пішов служити і я пішла плести маскувальні сітки. На той момент мені було 13-14 років. Але тоді маскувальні сітки були зовсім інші, типу ми тоді плели з того, що було, плели із просто тканини і вони були дуже важкі такі, але ми робили свій максимум на той момент".
Миколаївчанка Ольга плете сітки вже сім місяців, за професією вона психологиня та працює в ГОГромадська організація "Дівчата".
"До 2022 року я з плетінням не стикалася направду. Спочатку це на мене діяло роздратуванням, але потім стало як медитація, як арттерапія. Я, як психолог, відчуваю психологічне розвантаження, коли плету сітку. Я мама дворічної дитини, яка також долучена до волонтерського процесу, бо без цього ніяк", — каже жінка.
"Фізично це важко, бо зараз на годиннику практично 21:00 — ми плетемо сітки. І я розумію, що хлопцям на фронті ще важче, вони можуть без сну бути, без їжі, без води. У нас тут є кава, чай, сітка, яку треба просто сплести і просто відправити на фронт. В принципі, нічого важкого немає. Це виснажливо, але це те, заради чого ми зараз всі тут зібралися, щоб наші військові були під нашим захистом".
«МикоПавучихи» плетуть сітки. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Волонтерка Інна за фахом економіст, раніше працювала у кредитних компаніях, потім пішла у декрет під час якого й зустріла повномасштабне вторгнення.
"Сину виповнилось три роки. Я зрозуміла, що я потрошки можу його вже відпускати. І в мене було бажання навчитися плести маскувальну сітку", — каже Інна.
"Мій чоловік не був військовим, але з перших днів повномасштабного вторгнення він встав і пішов щось робити. Він трохи вважає, що я божевільна в плані волонтерства, але по-іншому я не можу, тому що поки не закінчиться війна, я буду робити все, що в моїх силах. Загальна сума моїх зборів близько 2,5 мільйонів точно. Я думаю, може вже три, якщо підрахувати".
Для замовлення сіток, військові напряму контактують з волонтерками.
"Військові пишуть нам напряму, якщо ми їх знаємо особисто, то беремо замовлення, з'ясовуємо всі нюанси: розміри сіток, кількість, специфіку, місцевості, бажані кольори — більше зелені чи коричневі. Тобто у нас є такий список, ми формуємо від запитів і в порядку черги от працюємо над замовленнями. Це по-різному по часу виходить, в залежності від того, скільки людей відвідує базу", — пояснює Юлія.
Сітка, сплетена «МикоПавучихами» на авто. Фото з архіву «МикоПавучих»
Колір маскувальних сіток обирають згідно з сезоном.
"Ми просто дивимося на оточуюче середовище. Якщо зараз зелене листя і уже з прожилками коричневої землі, то ми використовуємо більше коричневого. Якщо це вже осінь, то у нас своя кольорова гама. Мої улюблені — це зимові, тому що вони чисто білі. По-перше, це дуже красиво, а по-друге, їх дуже швидко і легко плести".
"Зараз це матеріал, як ми його називаємо, "спанджбоб", насправді це спанбонд, агроволокно. Він легкий, швидко висихає, навіть якщо є опади, вся сітка не стає важкою. І це круто, і вона має хороше перекриття, добре маскує", — розповідає Аліна.
За словами Марини, стандартні запити — це сітки на машину. Волонтерки поширюють збори на матеріали у себе в соцмережах.
"У мене відкрита банка на матеріали. Ми з дівчатами в Instagram поширюємо наші збори, коли у нас є нагальні якісь запити. Наприклад, це основа для сіток, вона доволі коштовна. Це ось рулони спанбонду, вони теж зараз доволі дорогі", — говорить дівчина.
«МикоПавучихи» поряд зі сплетеними сітками. Фото з архіву «МикоПавучих»
Майже за два роки "МикоПавучихи" сплели 137 маскувальних виробів, в тому числі і "кікімориМаскувальні костюми або накидки, які плетуться з ниток, клаптів тканини (часто мішковини) та прикріплюються до основи у вигляді сітки, створюючи природне зображення місцевості для маскування солдата в природному середовищі.".
"Кікімора" застосовується, як правило, для снайперів, розвідників, ССОСили Спеціальних операцій. Бувають, що плетемо окремо "кікімори", наприклад, на шоломи. А також у нас був такий випадок, що ми таку невелику "кікімору" плели на дуло танку", — розповіла Юлія.
Волонтерка Юлія в «кікіморі» . Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Аліна каже, у волонтерстві відчуває себе як у родині, де одна одну підтримують та мають свої традиції.
"Це не ЗСУ потрібні сітки, це нам потрібно, щоб у ЗСУ були сітки. Традиція на цей час, мабуть, найкраща — це "Кава 3 в 1". Ми працюємо просто на ній, особливо взимку, поставив чайник, 2-3 рази випиваєш і весь вечір можна плестись.
У "МикоПавучих" є своя "посвята", каже Марина.
"Кожна "павучиха", коли якийсь вже срок відходила, що ми вже знаємо, що вона уже наша "постійна павучиха", вона плете, ходить, обов'язково має отримати свій шеврон. У нас є певна традиція "посвяти в павучихи". Це дуже прикольне відчуття, що ми частина родини".
Читати ще
Читати ще
«Я люблю морську піхоту». Як бійці долали психологічну смугу перешкод
