За інформацією: Суспільне.
Понад 200 років тому на Миколаївщині оселилися уродженці Молдови. Одне з таких сіл, що стало прихистком для румунськомовного етносу — Великосербулівка, що за 100 кілометрів від Миколаєва. Тут 20 відсотків жителів села — корінні або місцеві молдовани. Виділяють їх і хати, які традиційно фарбували у синій колір.
Про історію переселення та традицію фарбувати будинки у синій колір кореспондентам Суспільного розповіли місцеві жителі.
У Великосербулівці живуть приблизно 500 людей, 20 відсотків з яких — це уродженці Молдови та їхні нащадки, розповідає староста села Світлана Кобаль. За її словами, у вісімдесятих роках у Великосербулівку люди приїздили працювати.
"В основному були молдовани, і з західної частини України приїздили на роботу, але вони менше залишилися. От молдовани у нас якось укорінилися і залишились тут. А багато із західної України повиїжджали. Також в 90-х роках у нас масово заселялись вірмени, адже у них був конфлікт, вони переселялися. Було багато сімей", — розповіла Світлана Кобаль.
В’їзд у село Великосербулівка
Староста села Світлана Кобаль
З Молдови у село Великосербулівка у квітні 1983 року переїхала Клавдія. Жінка потрапила до України за розподілом — працювала у колгоспі, а згодом — техпрацівницею у місцевій школі. У Молдові востаннє була вісім років тому.
"Навчалася у Молдові. Не скінчила я взагалі технікум. У напрямку вони питали: "Куди є бажання: у Молдові залишитися чи куди далі до Радянського Союзу?". Я так визначилася: "Хотілося б в Україну". Так я й потрапила сюди до України. Вийшла заміж за місцевого великосербулівського, водієм був. Отже, сім'я, все добре, двоє дітей", — пригадує Клавдія.
Жителька Великосербулівки Клавдія. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
Будинок Клавдії синього кольору. Востаннє, каже, фарбували у 2021 році. Вікна та інші елементи фасаду забарвлювали білим кольором, цоколь будинку — чорним.
"Одна побілила, іншій сподобалося. Так воно, традиція. Корінні молдавани тут жили. Мені подобається, подобається синій колір. То як батьки так залишили, так і я вже, думаю, моїм дітям продовження роду. Воно, не знаю, з небом характеризується, приємно. Я люблю зелений колір, але синій є синій", — пояснює жінка.
Будинок Клавдії. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
40 років тому у Великосербулівку приїхала Галина. Розповідає, працювала на фермі, а з часом — у шкільній їдальні. За словами Галини, традиційні кольори Молдови — це помаранчевий та зелений, саме ці кольори представлені на її будинку та паркані.
"Залишилися ми жити тут, бо наші родичі тут були, й так і ми приїхали сюди на роботу. Бо у нас чи не було роботи, я вже не знаю. У Молдові то ж воно виноград, кукурудзи ті, то вони ростуть кругом, і дерева з тої сторони, де більш винограду. І ми виросли отам, в тих виноградах (у Молдові — ред.). І так побачили, коли у нас тут в районі таких європейських цих парканів, і тоді подумали, чого ж в нас такого немає", — говорить жінка.
"Більшість у Молдові білять, фарбують, а фарба така зелена. Синій не дуже вже, зелений, світло-помаранчевий чи якийсь оцей з лимоном, таке щось".
Галина
Фасад будинку
Будинок Галини
Раніше будинки були із глини, тому фасад робили синім, а зсередини приміщення було білим, розповіла директорка Великосербулівського краєзнавчого музею Зінаїда Коломійченко.
"Я завжди вважала, що у синіх хатах живуть люди багаті. Бо сині хати, ще якщо там якась квіточка на хаті… Була побілена пічка. Розписів ніяких не було", — каже фахівчиня.
Зінаїда Коломійченко, директорка краєзнавчого музею
Традиційний молдовський розпис
Традиційний молдовський розпис
Рушники
За словами Світлани Кобаль, мідний купорос, або "синька", завжди була доступним барвником — у селі її продавали роми.
"Також я з дитинства пам'ятаю, що ми тільки білили "синькою" і "голубкою". Це було наше національне. Їх завжди у нас продавали. Вона була доступна, майже безкоштовна. Проїжджали по вулиці, теж з дитинства пам'ятаю, на "тарці" проїжджали, в основному цигани, й продавали білу глину", — пригадує староста села.
"І було це гарно, всім подобалося. І до цього часу воно збереглося, але молодь вже перероблює по-своєму".
Будинок у Великосербулівці
Будинок у Великосербулівці
Будинок у Великосербулівці
Будинок у Великосербулівці
Будинок у Великосербулівці
Виноград вирізьблений на паркані
Неорганічна суміш — синька, якою фарбували будинки, виникла у 1876 році, розповідає завідувачка виставкового відділу Миколаївського обласного краєзнавчого музею Світлана Романенко. За її словами, яскраво-синій колір на фасадах — характерний уродженцям Молдови, які живуть на Миколаївщині понад 200 років.
"Білий колір, біле вапно без додавання якихось пігментів, воно на глиняній намазаній стіні, не дає білизни, нема чисто білого кольору. Воно виглядало жовтуватим. І коли ми їздили в експедиціях і питалися: "Чому стіни саме блакитного кольору, синього кольору?", то господині казали, що це колір свіжості, це колір більш радісний, що він більш охайний", — розповіла Світлана Романенко.
Світлана Романенко, завідувачка виставкового відділу краєзнавчого музею. Суспільне Миколаїв/Юлія Голокоз
На Миколаївщині уродженці Молдови оселилися переважно у Вознесенському та Первомайському районах. Будинки тут досі фарбують в ультрамариновий колір, говорить Світлана Романенко.
