За інформацією: Суспільне.
Михайло — військовий миколаївської 36-ї окремої бригади морської піхоти. На початку повномасштабного вторгнення він, разом із побратимами, брав участь в обороні Маріуполя і пішки виходив з окупованих територій.
Про те, як Михайло виходив з оточення у 2022 році розповіли на сторінці бригади.
Початок повномасштабного вторгнення
19 лютого 2022 року підрозділ, у якому він служив, потрапив під перший обстріл, пригадує Михайло. Зранку 20 лютого бійці прибули на позиції.
"Як почалися постійні обстріли посадок, ми заїхали в Маріуполь — 28 лютого, і залишилися там до 11 квітня", — розповідає Михайло.
За його словами, російські військові використовували цивільних для збору інформації про українські позиції.
"Вони брали в полон цілу сім'ю і говорили чоловіку або жінці, що вбʼють їх родину, якщо вони не взнають, де наші позиції".
Сьомого квітня військові намагалися прорватися до заводу "Азовсталь", але їм не вдалося. Як згадує Михайло, підрозділ спочатку тримав оборону в місті, потім на території заводу і, зрештою, залишився у внутрішньому кільці оборони. У цей момент артилерист разом із підрозділом перейшли до піхоти.
"Ми тримали оборону в Маріуполі, уже на заводі Ілліча, командир бригади хотів якось змінити ситуацію, бо це вже було дуже близько", — розповідає Михайло.
Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, 30 травня 2016 рік. Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, 30 травня 2016 рік. Фото: Сироткіна Анастасія / УНІАН
Вихід з оточення
Десятого квітня командир дивізіону повідомив про рішення прориватися з міста, згадує боєць.
"Вночі ми зібрались у колону з восьми частин. Вони все одразу зрозуміли і почали обстрілювали наш ангар", — розповідає військовий.
"Ми почали рух в сторону Волновахи, не встигли виїхати, як уже дуже багато машин підбили. Вони чекали скрізь — просто з вікна квартири, з кутків."
Після 34 кілометрів руху машина, на якій виїжджала частина бійців, зупинилась. Виявилось, що в колоні залишилось лише вісім людей. Тоді, за словами Михайла, бійці почали восьмиденний шлях через тил, довжиною у 140 кілометрів.
Військовий Михайло. 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
Шлях через окуповану територію
"Ми йдемо — ніч, іде дощ, холодно, коли почало світати перед нами було поле. І ми пішли посередині поля", — говорить Михайло.
За його словами, командир дивізіону мав планшет, за яким бійці орієнтувались на місцевості.
"Я пішов подивитись до кінця посадки. Ми вийшли біля села Мир Запорізької області, воно маленьке, там не більше десяти хат. А коли я повернувся до своїх — нікого не було, тож я пішов до хат", — згадує боєць.
Місцеві жителі відмовлялись допомогти через страх за власні родини, говорить Михайло. Проте його прихистив місцевий пенсіонер: переодягнув, нагодував і допоміг спалити документи та форму.
"Потім він мені сказав, що о пʼятій годині їздитиме комендант і я ніде не сховаюсь, тому я, одягнутий в шапку-ушанку, спортивні штани та дублянку, пішов у напрямку до Розівки".
"Коли я підійшов до блокпоста вже у Розівці, мене зупинили, починають руки дивитися, тату, нігті — чи не з Маріуполя. Кажу: йду по хліб, ось 26 гривень маю”, — розповідає військовий.
Військові РФ відправили Михайла до комендатури у цивільному авто, щоб він отримав довідку про те, що не служив. Зрозумівши, що там його можуть викрити, боєць вийшов з авто в центрі селища й почав шукати спосіб утекти.
"Зустріч на мільйон"
"Я вийшов на трасу, і натрапив на другий блокпост, де мене теж відправили в комендатуру. Я повертаюся, може метрів 200 не доходжу до центра, де комендатура, звертаю, виходжу в поле і йду посадками", — згадує Михайло.
Після кількох годин дороги полями, військовий побачив вишикувані РСЗВРеактивні системи залпового вогню. "Град".
"Я повернувся в посадку і чую, як Дмитро кричить — "Лецик!" Я падаю на коліна, плачу, це зустріч просто одна на мільйон. Вони йшли по карті, а я просто тримався правої сторони, я думав, що не вийду".
Бійці продовжили шлях, який тривав чотири доби, доки вони не звʼязались по радіозвʼязку з українськими військовими.
"Вони нам казали, куди йти, але ми один одному не довіряли, не знали хто нас веде. Вони думали, що ми в полоні і просто виманюємо. Ми не доходили постійно кілометри півтора, ми постійно не доходили до точки, яку вони нам вказували", — розповідає Михайло.
Військовий Михайло. 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
Як згадує військовий, вночі вони мали зустрітися з групою українських військових, які мали їх забрати.
"Усі, хто по нас виходили, хлопці, зайшли за нуль, в тил до росіян, і забрали нас з їхнього тилу, через нуль — і попали тільки тоді до нас".
"Вони дуже дивувались, як ми пройшли так швидко, коли там було все "всіяно" російськими солдатами", — розповідає Михайло.
Повернення на службу
Після повернення з фронту Михайло розпочав курс реабілітації.
"Відпустили на деякий час, аби реабілітувався. Потім — назад, був командиром гармати, воював скрізь, скажімо так", — говорить військовий.
Наразі чоловік служить на посаді головного сержанта батареї 36 окремої бригади морської піхоти.
