За інформацією: Суспільне.
Загиблий військовий з Миколаївщини Вадим Тимощук міг будувати мирне життя за кордоном, виховувати доньку і працювати за фахом. Проте і у 2014-му, і під час повномасштабного вторгнення він долучився до лав ЗСУ, аби боронити Україну від окупантів. Чоловік воював на різних напрямках фронту, мав тяжке поранення очей, втім, після операцій знову повертався до служби.
Спогадами про чоловіка із Суспільним поділилась його родина.
Від цивільного життя до воїна-добровольця
Вадим Тимощук із позивним Дяк вчився у Новобузькому педагогічному коледжі, де здобув фах учителя початкових класів та інформатики. Пізніше отримав вищу освіту програміста. Згодом одружився, у подружжя народилася донечка Злата, каже матір військового Лідія Тимущок.
"Ріс доброю та щирою дитиною, виховувався в любові та повазі до людей та рідної землі".
Вадим разом із донькою Златою. Особистий архів Лідії
Коли у 2014 році на сході України почалися бойові дії, Вадим пішов на фронт добровольцем, попри те, що раніше не проходив строкової служби.
"З 2014 до 2017 роки наш син, як справжній патріот, брав участь в АТО в "Азові", боронив кордони нашої країни на сході, захищав місто Маріуполь та інші населені пункти Донецької області. Це було підтверджено присвоєнням йому статусу учасника бойових дій", — розповіла Лідія.
Загиблий воїн Вадим Тимощук під час служби. Особистий архів Лідії
За свою службу він був відзначений почесною нагородою "Святий Миколай Чудотворець ІІІ ступеня".
Життя за кордоном та повномасштабне вторгнення
У 2017 році Вадим звільнився зі служби та повернувся до цивільного життя, зокрема вступив до університету.
"Наш син вирішив здобути другу вищу освіту в Національному університеті "Острозька академія" на факультеті "Міжнародні відносини". У нього був цікавий період особистого життя: побував за кордоном, влаштувався на роботу, яка була йому до душі, оформив документи для постійного проживання", — каже мати загиблого.
Втім, 24 лютого 2022 року Вадим повернувся в Україну та знову став до лав Збройних сил.
"З початком весни у складі Збройних сил України, боронив її кордони на Херсонському напрямку. Від жовтня 2022 року наш син продовжив службу у складі 3-ї окремої штурмоовї бригади, де мужньо стояв на захисті міста Бахмут та інших населених пунктів Харківського напрямку".
Вадим Тимощук із позивним Дяк. Особистий архів Лідії
29 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання біля села Біла Гора на Донеччині Вадим потрапив під російський артобстріл. Він отримав важку мінно-вибухову травму та серйозні поранення обох очей. За це Мінборони відзначило його медаллю "За поранення".
"Попри все, після багатьох складних операцій на очі, він не залишився на реабілітації, не зупинився і продовжив свою військову службу", — поділилась Лідія.
Життя 38-річного захисника обірвалося 23 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Твердохлібове Луганської області.
"Як мати, я щодня молилася, щоб він вижив. Я чекала дзвінків, боялася тиші, вчилася жити з тривогою. Втім війна забрала мого сина назавжди. Йому було лише 38…".
Вадим Тимощук під час служби. Особистий архів Лідії
"До останнього подиху": пам'ять про загиблого Вадима
"Вадим мріяв про мирне життя в сильній, вільній та незалежній Україні, де він планував продовжувати виховувати свою донечку, будувати міцну сім'ю, бути надійною підтримкою та опорою для нас, батьків, та сестри", — додає матір.
Побратими згадують Вадима як енергійну, товариську та відповідальну людину. За службу воїн був двічі нагороджений почесним нагрудним знаком "Золотий хрест" від Головнокомандувачів ЗСУ, у серпні та грудні 2023 року.
"До останнього подиху залишався вірним присязі. Він був воїном, який став на захист рідної землі, проявивши виняткову мужність та самопожертву. Ми гордимося своїм сином: він воював не за звання, не заради похвали і нагород, він захищав усіх нас та Україну".
Родина Вадима Тимощука. Особистий архів Лідії
Рідні створили петицію щодо присвоєння Вадиму Тимощуку звання "Герой України" (посмертно). Підписати її можна за посиланням. Збір підписів триває.
Читати ще
Читати ще
«Я не мав права сидіти вдома»: історія військового з Миколаївщини, який воював на Донеччині та Курщині
Читати ще
Стріляє з лука наосліп: миколаївський ветеран опановує спорт під час реабілітації у Львові
Читати ще
«Бути на фронті — вважав своїм обов’язком»: історія миколаївського десантника, тіло якого понад рік не могли повернути
