За інформацією: Суспільне.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, жителька села Новоданилівка Любов ладна була пішки йти в Маріуполь, адже там перебував її син Руслан. Минуло два роки як чоловік потрапив у російський полон. Любов відвідує акції-нагадування, автопробіги, щоб нагадати про кожного українського полоненого, аби їх повернули додому.
Історією очікування і віри у повернення сина Любов поділилася з кореспондентами Суспільного.
"Мам, я живий"
Минув місяць очікувань, перш ніж Любов дізналася із соцмереж, що син в полоні. До того не було відомо, чи живий Руслан взагалі.
"На Суспільне Новини я знайшла його в автобусі (на фото — ред.), а потім знайшла в телеграм-каналах в Оленівці".
Те саме фото полоненого сина, яке Любов знайшла у соцмережах. Фото надане матір’ю військовополоненого Любов’ю
"15 травня я отримала смс з чужого номера: "Мам, я живий". І у мене одне слово "живий" — я просто цьому була рада, що він живий. А потім вже з Оленівки він мені подзвонив і каже: "Я в полоні", я кажу, я знаю. Я все роблю для того, щоб допомогти і включити його в списки на обмін", — розповіла мати військовополоненого.
Після теракту на території колишньої колонії в Оленівці, де російські військові утримують полонених українців, Любов не знала, чи вижив її син.
"А вже за деякий час нам військова частина повідомила, що їх за два тижні до вибуху вивезли з Оленівки, але напрямок ми не знали".
Любов із прапором в/ч 3039, в якій служить її син, 30 квітня 2024 року. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
Далі інформацію про сина Любов дізнавалась від звільнених з полону військовослужбовців.
"Медична допомога надавалась. Він дуже чекає обміну".
Нагадування суспільству і всьому світу
На початку повномасштабної війни Руслан разом із підрозділом Національної гвардії, до якого він доєднався, перебував в Маріуполі, розповідає Любов.
"Коли почались активні бойові дії, я хотіла прямо йти туди у Маріуполь, я мала діставатись туди, адже я розуміла, що там моя дитина. Але складалась така ситуація, що на заправках у нас не було чим заправитись і я розуміла, що туди я вже не прорвусь", — пригадує Любов.
Любов тримає у руках портрет сина Руслана, 30 квітня 2024 року. Суспільне Миколаїв/Юлія Філімон
До служби в НГУ Руслан працював молодшим інспектором у виправній колонії. Нині рідні чоловіка беруть участь в акціях-нагадуваннях про військовополонених.
"Я продала більшу частину господарства, для того, щоб моїй донці було легше, і поїхала давати розголос за наших полонених. Я не можу нічого зробити, я можу тільки давати розголос, нагадувати суспільству і всьому світу, що у нас ця проблема є, я можу це робити", — каже жінка.
"Я б все продала і віддала, аби тільки вони всі повернулись".
Мати Руслана під час акції-нагадування у Миколаєві, 10 грудня 2023 року. Суспільне Миколаїв
