За інформацією: Суспільне.
Анна Гонтар — миколаївська плавчиня та триразова призерка на Паралімпіаді-2024 в Парижі. Уперше вона відвідала басейн у п'ять років в Херсоні, де її першим тренером став Сергій Середенко. Він одразу помітив талант у дівчини та знав, що вона стане однією з кращих в Україні.
Тренер з плавання наразі перебуває у Сполучених Штатах, де тренує дітей та людей з інвалідністю. На початку великої війни Сергій тренував дистанційно, маючи при цьому свою методику занять.
Більше про тренерську кар'єру, життя за кордоном та тренування Анни Гонтар Сергій Середенко розповів журналістам Суспільного.
Початок кар'єри тренера
Сергій ще змалечку полюбляв плавати, зокрема кататися на каное. З 2008 року він почав тренувати дітей у Херсоні, його групи налічували понад 150 спортсменів.
"Мені вдалося відібрати найкращих, які через рік вже зі мною їздили до Миколаєва, в басейн "Водолій". Нас одразу помітили тамошні тренери, які вже були у збірних командах України".
Серед його вихованців були й ті, хто мав порушення опорно-рухового апарату.
"Мені це (тренувати — ред.) дуже сподобалось, тому що я відчував, що я таким чином допомагаю їм не тільки досягти якихось результатів та щоб себе реалізувати, а ще й допомагаю їм у житті. Тому що плавання дуже класно впливало на їхню реабілітацію, на м'язи, особливо дітей з ураженням опорно-рухового апарату", — пояснює чоловік.
"Всі знали, що вона — майбутня чемпіонка": про тренерство Анни Гонтар
Хто така Анна Гонтар
- Анна Гонтар — миколаївська параплавчиня та паралімпійська призерка. 24 жовтня 2024 року указом Президента України спортсменці було надано звання "Заслуженого майстра спорту України".
- На Паралімпійських іграх дебютувала в Токіо-2020, де здобула дебютну "бронзу" на дистанції 50 метрів вільним стилем, фіналістка змагань 100 метрів на спині.
- Також Дворазова чемпіонка світу на 50-метрівці вільним стилем (2022-2023), також у доробку має чотири "срібла" та чотири "бронзи" ЧС.
- У 2024 році в Парижі атлетка виграла три бронзові медалі на Паралімпіаді: захистила звання бронзової призерки на 50 метрах вільним стилем, здобула бронзову медаль на 100-метрівці брасом та у змішаній естафеті 4х50 метрів комплексом.
Анна Гонтар розпочала тренуватися у Сергія у 2009 році, коли їй було п’ять років.
"Приїхала до своєї старшої сестри, яка на той момент вже у мене займалася півтора року. Вона приїхала на збори, тому що я проводив тут табори вже на той момент для спортсменів. І біля озера ми вже плавали на відкритій воді. І вона приїхала просто до своєї сестри. Це перший раз я її побачив", — згадує Сергій.
Параплавчиня Анна Гонтар під час змагань Паралімпіади-2024 у Парижі. Особистий архів Анни Гонтар
Вперше тренер зустрівся з Анною на пляжі, де побачив, як на той момент дівчинка плавала.
"Вона сміялася дуже багато, і вона полюбила в той момент воду. І я не можу сказати, що в неї був страх. У багатьох інших дітей теж був страх, коли вони перший раз прийшли. Але тоді Аня полюбила воду і полюбила мене, і ми почали з нею займатися вже наступного тижня. В басейн вона прийшла в Херсоні".
Від народження Анна має церебральний параліч — її ноги та спина були вражені хворобою, але завдяки активному способу життя її плечовий пояс був добре розвинений, пояснює Сергій.
"Аня почала чудово плавати лише за допомогою рук — вони в неї надзвичайно сильні, адже вона багато пересувалася по дому саме на руках через нерухомість ніг. Завдяки цьому у неї сформувався міцний плечовий пояс і надзвичайно розвинена мускулатура рук", — розповів тренер.
Плавчиня Анна Гонтар виборола «бронзу» змагань на 50 метрів вільним стилем на Паралімпіаді-2024 у Парижі. IPC/Pedro Vasconcelos
За словами Сергія, параплавчиня почала регулярно тренуватися та швидко прогресувала. У 11 років вона стала майстром спорту України, а у 13 — виграла чемпіонат України та потрапила до національної збірної.
У 2016 році Гонтар була за крок до участі в Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро, проте не пройшла відбірні змагання. У 17 років взяла участь у Паралімпіаді в Токіо, де виборола "бронзу". До змагань світового рівня дівчину готував тренер Микола Ільїн.
Параплавчиня Анна Гонтар. Getty Images/Octavio Passos
Як розповів Сергій, він одразу зрозумів, що Анна стане успішною плавчинею.
"Зацікавленість дитини була дуже-дуже сильна. Вона приходила, у неї "очі горіли". Вона так хотіла плавати та змагатися з іншими дітьми. Це її запалювало дуже сильно. Характер був дуже такий рв'яний, вона енергійна і старалася багато працювати та ніколи не жалілася, що щось не так, щось болить. Всі знали, що вона — майбутня чемпіонка".
Повномасштабне вторгнення, дистанційні тренування та виїзд до США
Після початку повномасштабного вторгнення Сергій Середенко разом із родиною, в якій уже було троє дітей, ще місяць залишався в Україні. У Херсоні тоді закрилися всі басейни, а сам регіон невдовзі опинився в окупації.
"Під час окупації нас вже там не було. Дуже багато дітей, спортсменів виїхали з Херсона: хто на захід України, хто вже перетнув кордон і був в Польщі, але я залишався ще місяць у Львівській області, в селі Дубляни", — згадує Сергій.
У Дублянах чоловік разом із друзями отримував гуманітарну допомогу з Польщі та Німеччини — медикаменти, продукти. Потім допомогу відправляли до Миколаєва, а звідти її вантажівками везли в інші прифронтові зони.
Зі слів Сергія, зрозумівши, що війна не завершиться швидко, його родина вирішила виїхати за кордон. Спершу вони опинилися в Румунії. Тим часом учні, які переїхали до Польщі, Чехії та Туреччини, надсилали йому відео та фото, розповідаючи про тренування.
"І для мене це було дуже важливо. Я підтримував їх, давав завдання, тому що вони ще не були там з тренерами, просто самі ходили та плавали. З цього почалося моє дистанційне тренування дітей. Ми організувалися в групи у Telegram — так все почалося".
Серед дітей, з якими він працював дистанційно, був Філіп Білявський — плавець з Херсонщини, який разом із родиною виїхав до Польщі.
"Я сказав йому, що ти достойний, щоб змагатися та вигравати, але це можливо тільки з гарним тренером. Я допоміг знайти у Польщі класного тренера і він почав з ним тренуватися. Та зараз він вже у трійці найкращих спортсменів на довгих дистанціях", — говорить тренер.
Згодом Філіп почав виборювати нагороди: "бронза" на дистанції 800 метрів і четверті місця на 400 та 200 метрах, додав тренер.
Після перебування у Європі, родина Сергія переїхала до США, у місто неподалік Нью-Йорка. Там тренер одразу почав шукати басейн, щоб продовжувати тренувати майбутніх плавців.
За словами Середенка, спортивне (змагальне) плавання у США, зокрема в тому місті, де він працює, не до кінця розвинене у подібних клубах.
"Коли я почав працювати у басейні, там дуже зацікавились і завдяки мені вони відкрили групу "competitive swimming" (змагальне плавання — анг.), яка у майбутньому буде конкурувати і змагатися з іншими містами. Зараз ми йдемо до цієї мети та вже є діти, які відзначаються".
Тренер Сергій Середенко разом із вихованцем у США. Особистий архів Сергія Середенка
Середенко зауважує, українці, які відвідують тренування, швидко адаптуються в новому середовищі. Вони навчаються в американських школах, ходять на гуртки, легко спілкуються англійською, а тому мовного бар'єра на тренуваннях майже немає.
Щодо майбутнього повернення в Україну, то тренер визнає, що йому складно наразі щось прогнозувати.
"Україна назавжди у моєму серці — це моє життя. Але я розумію, що за ці три роки мої діти дуже швидко схопили американську культуру. Їм дуже подобається в їхній школі. Коли ми приїхали, усі дуже були "френдлі"Friendly — (англ.) дружні до них такі, запрошували на кемпінг, рибалку, хайкінгПішохідний туризм, різні подорожі — їм дуже подобається. Тобто я розумію, що майбутнє їхнє, мабуть, тут", — вважає чоловік.
Водночас він планує повертатися до України, зокрема — разом з американцями, які прагнуть допомагати у відбудові. Одним із таких проєктів може бути відновлення Таврійського християнського інституту в Херсоні.
Мотивація для початківців у плаванні
"Плавання — це може бути твоя професія, або твоє життя. Завдяки плаванню ти можеш себе реалізувати будь-де. Ти, якщо приїдеш з України в іншу країну — усюди є плавання та гарні тренери".
Щодо основних порад Сергій Середенко відзначає важливість знати свою перспективу.
"Дитина одразу повинна знати, чого вона може досягти. Наприклад, понад 100 тисяч доларів за перше місце на Олімпійських іграх — так, можуть отримати спортсмени з України. Ні в якій іншій країні такого нема. В Америці нічого не дають за медалі на Олімпійських іграх", — пояснив він.
Тренер Сергій Середенко разом із вихованкою з плавання. Особистий архів Сергія Середенка
Паралімпійське плавання в Україні має величезний потенціал, і за здобуття медалей спортсмени можуть отримати великі гроші, які дозволяють побудувати майбутнє, каже Середенко. За його словами, це не лише мотивація, а й можливість професійної реалізації через спорт.
"Плавання може тебе забезпечити, може тобі подарувати емоційне життя, в якому ти себе можеш реалізувати".
За внесок у розвиток паралімпійського плавання Сергій Середенко отримав подяку від міського голови Херсона, а у 2021 році — звання "Заслужений тренер України".
Читати ще
Читати ще
«Немає нічого неможливого, якщо не здаватися!» Як у 2024 році параспортсмени з Миколаєва виступили на світових змаганнях
Читати ще
«Я відчуваю свободу у воді»: миколаївська плавчиня Анна Гонтар про медалі на Паралімпіаді, кар’єрний шлях — інтерв’ю
Читати ще
Призерка-паралімпійка з Миколаєва отримала почесне спортивне звання
