За інформацією: Суспільне.
Ветеран Сергій Войцеховський у 18 років вступив до війська. У 2016-му він дістав важке поранення та три місяці перебував у комі. Попри прогнози лікарів, чоловік подолав тривалу реабілітацію, повернувся до служби під час повномасштабного вторгнення, а нині працює в Управлінні поліції охорони в Миколаївській області.
Свою історію ветеран розповів кореспондентам Суспільного.
Шлях до війська
Інтерес до військової справи у харків’янина Сергія Войцеховського з’явився ще в юнацтві. Він розповідає, що надихався фільмами та історіями друзів, які з 2014 року служили у ЗСУ.
"Момент розуміння того, що я хочу піти на війну, з’явився виключно через те, що ті самі друзі, з ким виріс, з ким гуляв, почали розповідати більш‑менш деталі: що відбувається і як відбувається. І тоді з’явилося величезне бажання зробити все, щоб цього всього не відбулося вдома", — каже Войцеховський.
Коли Сергію було 17 років, друзі покликали його у свій підрозділ потренуватися.
"Проживав з усіма однаково, тренувався з усіма однаково. Але було одне маленьке "але": я не був жодною бойовою одиницею. Я там перебував, грубо кажучи, як у школі — виключно заради тренувань".
У 18 років Сергій приєднався до полку "Азов", де розпочав повноцінну службу.
Сергій Войцеховський під час служби в полку «Азов» З особистого архіву Сергія Войцеховського
Сергій Войцеховський під час служби в полку «Азов» З особистого архіву Сергія Войцеховського
Сергій Войцеховський під час служби в полку «Азов» З особистого архіву Сергія Войцеховського
Поранення та кома
Менше ніж через рік служби в полку "Азов", 12 квітня 2016 року, Сергій дістав поранення.
"Фактично всього, що відбувалося, я не пам’ятаю. Мені розповідали кілька історій. Найбільш правдоподібна, як я гадаю: у нас була маленька евакуаційна група з домедичної допомоги. І саме на під’їзді, у процесі евакуації поранених, десь неподалік був прильот. От і все, на цьому картинка обірвалася. Потім — передсмертні стани кілька разів і три місяці коми", — розповідає ветеран.
Пощастило, що всі передсмертні стани та важкі поранення переніс у стані коми, каже чоловік. З того часу пам’ятає тільки один сон.
"Я ніби бачу себе збоку. А точніше — не себе, а виключно тільки свою голову. Таке враження, що я ніби йду сходами, хоча одна голова. Піднімаюся вгору, відкриваються двері, а звідти — я не можу це пояснити — максимально такий матовий білий колір. І просто мені щось сказали типу: "Тобі сюди не можна". І все", — згадує Сергій.
Сергій у стані коми З особистого архіву Сергія Войцеховського
Повернення до життя
Єдиною людиною, яку після коми впізнав Сергій, була мама.
"Я, як прокинувся з коми, в прямому сенсі заново народився. Я не відштовхуюсь від оцих передсмертних станів. Я відштовхуюсь від того, що я от навіть зараз минуле життя, от до поранення — щось, можливо, з процесу поранення — я пам’ятаю тільки по розповідях", — каже він.
Після коми Сергій півтора місяця не міг встати з ліжка. З його слів, лікарі стверджували, що він більше не зможе ходити.
"Це спровокувало, скоріш за все, сльози мами. Коли я побачив її реакцію, коли вона це все почула… Ну, скажімо так, я тоді ще не дуже орієнтувався, що і як відбувається, але якось мамині сльози за душу зачепили, і я вирішив щось виправляти. Ну ось, і по тому я вже бігаю", — розповідає ветеран.
Ветеран . Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Період реабілітації тривав довго: чоловік заново адаптувався до життя і навіть не одразу впізнавав близьких.
"Я з батьками, бувало, по 300 разів на день знайомився, тобто я взагалі не розумів, що і як відбувається і навіщо. Потім потрошки почав асоціюватися, розбиратися, розуміти, по маленькому відсотку, що і як зі мною трапилось".
Через поранення Сергій втратив функціональність правої руки, що ускладнило пошук роботи. Він намагався знайти себе у спорті, зокрема в кросфіті.
"В принципі, і виходило непогано, добре, вигравав і дуже призові, перші місця. Але просто якось зупиняв сам себе на запитанні: "А навіщо воно мені треба?", — говорить Войцеховський.
Рука зафіксована у спеціальному медичному фіксаторі‑підвісі. Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Рішення повернутися до служби
Під час повномасштабного вторгнення було велике бажання долучитися до оборони Харкова, говорить Сергій. У підрозділі побратима він був інструктором з тактичної медицини.
"26‑го чи 27‑го березня 2022 року, по вечорі, командир підходить і питає: "Серед тих хлопців, яких ти тренуєш, в тебе є впевненість, що невеличка група людей зможе сходити зайнятися евакуацією?" Я сміливо сказав, що так, зможуть. Я йому чітко назвав позивні хлопців, в кому я був впевнений. Але, скажемо так, я продиктував маленькі умови: що без мене я їх нікуди не відпущу", — розповідає ветеран.
"Так як ми приїхали вже на наступний день, а не прям зараз, як тільки про це сказали — ми встигли із п’ятьох, на жаль, забрати живих тільки двох. Ну, все ж краще, ніж нікого".
Пізніше, після кількох операцій на руку у Латвії, ветеран повернувся в Україну та пройшов БЗВПБазова загальновійськова підготовка, після чого був направлений у морську піхоту.
Шеврон управління поліції охорони. Суспільне Миколаїв/Маріетта Мкртчян
Після служби протягом 8 місяців займався волонтерством. Згодом намагався знайти роботу, допоки не став працювати в Управлінні поліції охорони в Миколаївській області.
"Дякуючи поліції охорони, от як мене взяли на роботу, як я почав працювати — розумієте, в мене як сенс життя з’явився. Просто раніше, скажу сміливо, було просто існування. Ось саме зараз уже складається розуміння: навіщо, заради чого і для чого", — каже Сергій.
