Початковий варіант угоди про спільне зі США використання українських надр керівництво держави небезпідставно відкинуло. Однак ідея все ще обговорюється
Президент України Володимир Зеленський відмовився на нещодавній Мюнхенській безпековій конференції від пропозиції делегації Конгресу США підписати меморандум, за яким Штати отримали б 50% від усіх майбутніх запасів мінералів в Україні. Хоча при цьому Україна все ще зацікавлена в підписанні зі США угоди про спільне використання природних копалин. Але, за словами глави держави, – лише після доопрацювання документа, аби він ураховував наші національні інтереси. Ключове застереження до запропонованого американською стороною початкового варіанта угоди – відсутність бодай якихось гарантій безпеки, принаймні у формі меморандуму. Також Україна розраховує на реальні інвестиції не лише у видобування сировини, а й у її переробку зі створенням необхідних виробничих потужностей, залученням нашого внутрішнього трудового ресурсу та зі сплатою податків до державного і місцевих бюджетів.
Укрінформ проаналізував, що ж ми можемо запропонувати потенційним американським інвесторам та на яку їхню підтримку очікуємо.
Фото: nadra.info
НАДРОКОРИСТУВАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ: СОТНІ «МЕРТВИХ ЛІЦЕНЗІЙ» ТА ГРИФ «ТАЄМНО»
Україна – безумовно, одна з найбагатших на корисні копалини держав Європи. Проте щось із наших ресурсів, як-от значну частину вуглеводнів, висмоктали із землі ще за радянських часів, щось і зараз продовжують вивозити у вигляді руди чи в кращому разі концентрату (як титан) для переробки за кордоном. А щось таки переробляють на готову продукцію – але, переважно, низькотехнологічну, з невисокою доданою вартістю.
Можлива угода зі США – це, насправді, шанс змінити ситуацію на краще, залучивши в країну сучасні технології не лише видобування, а й глибокої переробки корисних копалин. Звісно, збудувавши коштом інвесторів відповідні промислові потужності. Плюс – шанс здійснити нарешті комплексні геологорозвідувальні роботи. Адже якщо із нафто-, газорозвідкою та дослідженням потенційних родовищ «традиційних» руд у нас ще куди не йшло, то оцінки ймовірних запасів рідкісних і рідкісноземельних металів, якими саме й цікавляться американці, – швидше теоретичні, а не підтверджені реальними даними геологорозвідки.
Володимир Власюк / Фото: reporter.vesti
«Точної ретельної розвідки за міжнародними стандартами до цього часу не провели. У нас є дані ще розвідки, яка робилася в радянські часи при розробці руд, і є деяка розвідка, проведена вже в українські часи», – констатує директор провідної української компанії в галузі маркетингу та експертних оцінок зовнішньоекономічних контрактів, ДП «Укрпромзовнішекспертиза», Володимир Власюк.
При цьому лише у розвідку одного перспективного родовища, за його оцінками, інвестор має вкласти $10-15 мільйонів.
Вочевидь, що в масштабах країни може йтися про сотні мільйонів, якщо не мільярди, доларів. Адже необхідні багатоетапні дослідження потенційно багатих на ці елементи територій. Не дарма свого часу ці мінерали назвали «рідкісними». Хоча насправді такі метали набагато поширеніші, ніж вважалось раніше, рівень концентрації їх навіть у найбагатших рудах порівняно незначний. Та й вміст їх нерівномірний. На відміну від залізних руд, концентрація металу в яких у межах одного родовища майже однакова. У випадку ж із рідкісноземельними елементами може йтися про кратну різницю – від кількох сотих відсотка до кількох десятків відсотків. Тож розвідку доведеться проводити в кілька етапів – від загального картування територій до ретельних досліджень на кожній із найбільш перспективних ділянок. А це – дороге задоволення.
Загалом же в розробку одного родовища треба вкласти від $100 мільйонів до $300 мільйонів. Нестача ресурсу, за висновками Власюка, – одна з причин того, що окремі бізнесмени, котрі свого часу отримали ліцензії на розробку українських надр, роками не розпочинають там жодних робіт.
«Для власників ліцензій це може бути бар’єром, бо у них таких коштів немає. У декого є, але вони чомусь не починають бізнес, хоча технології з видобутку та збагачення доступні. А технологіями з переробки володіють компанії, які спеціалізуються на цих виробництвах. Отже, необхідне залучення прямих іноземних інвестицій цих компаній, тому що вони приходять уже з технологіями», – пояснив фахівець.
В Україні, за словами Власюка, роздали сотні «мертвих» ліцензій на видобуток критичних мінералів, коли ні розробка, ні навіть розвідка родовищ не ведуться. Адже обов’язкової вимоги про початок робіт упродовж певного періоду після отримання ліцензії немає.
«Є механізм, завдяки якому можна продовжувати дію ліцензій, пояснюючи різними обставинами… І так роками. Ми повинні чітко розуміти, що надра належить народові, і якщо приходить інвестор, він отримує право на видобуток. Коли йде видобуток, цим благом користуються всі – це робочі місця, податки тощо. Але у нас ліцензії роздані, а видобутку немає, і ми марнуємо час, марнуємо можливі багатства й втрачаємо від того, що не розробляємо ці поклади», – переконаний Власюк.
Держава, за його словами, має невідкладно провести аудит ліцензій, які були видані і не використовуються.
Інтерес же США до українських надр, схоже, пришвидшить проведення аудиту, за підсумками якого держава відкличе частину «мертвих» ліцензій, а також анулює незаконно надані в різний час дозволи.
Данило Гетманцев
Нагадаємо, голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев уже вирішив звернутися до РНБО з проханням розглянути питання аудиту та ревізії родовищ корисних копалин.
«Не секрет, що за 30 років усі дозволи на комерційно цікаві родовища вже роздані «поважним» людям. Настільки «поважним», що отримали їх практично безоплатно. Тобто пропонувати партнерам нема чого або майже нема чого. Тому перше питання – це повернення народові України незаконно вкрадених родовищ», – наголосив Гетманцев. Він вважає, що аудит державних родовищ є питанням нацбезпеки через імовірні факти незаконного надання дозволів.
На тлі останніх подій активізувалися також і заклики до влади зняти гриф «таємно» з інформації про рідкісні корисні копалини. На думку багатьох стейкхолдерів, зараз цей бар'єр заважає проводити конкурси, залучати інвесторів, зокрема й іноземних.
В Європейській Бізнес Асоціації, приміром, нагадали, що інформація про запаси та ресурси багатьох корисних копалин в Україні обмежена грифами «таємно» чи «для службового користування». Стосується це й рідкісних металів. На думку експертів Комітету надрокористування ЄБА, чинні обмеження перешкоджають укладенню міжнародних угод у цій царині та ускладнюють співпрацю зі стратегічними партнерами.
«Зняття обмежень з геологічної інформації особливо актуальне в контексті виконання програми Ukraine Facility та реалізації стратегічного партнерства з ЄС у сировинній галузі. Бізнес-спільнота переконана, що зняття грифів-обмежень з відомостей допоможе залучити недержавні інвестиції у видобувну й переробну промисловість, не завдаючи шкоди національній безпеці України», – наголошують в Асоціації.
РОДОВИЩА РІДКІСНИХ МЕТАЛІВ: МАЄМО ТА НЕ РОЗРОБЛЯЄМО
Дональд Трамп пропонував, щоб Україна надала американським компаніям доступ до покладів рідкісноземельних елементів (скандій, ітрій, лантан та більше десятка ітрієвих лантаноїдів). При цьому наша країна має дуже обмежені запаси таких елементів, помітно поступаючись за їх обсягами світовим лідерам.
Володимир Ланда / Фото: forbes.ua
«Світове виробництво рідкісноземельних елементів – лише 354 тисячі тонн, з яких 68% – частка Китаю, 12% – США та 5% – Австралії. Запаси цих елементів оцінюють у 110 мільйонів тонн, з них на Китай припадає 44 млн т, на В’єтнам – 22 млн т, на Бразилію – 21 млн т, на Індію – 7 млн т, на Австралію – 6 млн т, на інші країни – 10 млн т», – каже старший економіст Центру економічної стратегії Володимир Ланда.
Тож у запропонованому американською стороною варіанті «ресурсної» угоди, вочевидь, ідеться про доступ не тільки до рідкісноземельних, а й до інших мінералів – зокрема таких металів як літій, титан, кобальт чи нікель, ситуація із запасами яких у нас справді непогана.
«У геологічній службі США є список «критичних мінералів», куди входить наприклад літій. Якщо говоримо про цю групу мінералів, то в Україні справді є їхні запаси й цікаві родовища. У США, наприклад, список критичних мінералів містить 50 назв. У нас із цих 50 є близько 20 мінералів», – уточнив Володимир Власюк.
Передовсім, ідеться про мінерали, які умовно належать до акумуляторної групи, а також – про напівпровідникові. Це дві ключові групи, без яких неможлива сучасна економіка.
«І в Україні є елементи цих двох критичних груп. У нас є літій, графіт і марганець. Це три ключові компоненти «батарейної» групи. У нас є і критичні мінерали «напівпровідникової» групи: галій та германій… У мілідозах їх використовують для виробництва сучасних мікрочипів. Також у нас є гафній і силіцій, стратегічні конструкційні матеріали, такі як титан, цирконій, ванадій, фосфор. Якщо говоримо про рідкісні метали, – це вісмут, кадмій і так далі», – деталізував Власюк.
При цьому інформація про те, наскільки українські надра багаті цими елементами, доволі розрізнена. Адже відомості про частину з них – зокрема берилій, цирконій, скандій, літій, практично всі рідкісноземельні метали, – як вище зазначалося, засекречені. Поміж більш-менш обрахованих винятків – приміром, титан. За даними Центру економічної стратегії, Україна має приблизно 1% його світових запасів і до великої війни забезпечувала 6-7% світового видобутку цього металу. Але повного циклу переробки титану в Україні немає. Освоїли лише перші стадії – виготовлення ільменітового та рутилового концентрату, який потім доводять до пуття за кордоном, виготовляючи кінцеву продукцію.
«Засекречені» українські запаси літію неофіційно оцінюють у 500 тисяч тонн. Це менше 2% світових покладів, але для Європи – рівень серйозний. При цьому одне з найбільших родовищ металу – «Крута Балка» – зараз перебуває під контролем окупантів. Родовище «Шевченківське» – буквально на лінії фронту. Але є й розвідані запаси на Кіровоградщині.
«В Україні родовища достатньо багаті, щоб ми могли включитися у глобальний світовий ланцюг з постачання цих матеріалів», – переконаний Власюк.
Підтверджені запаси нікелю в Україні оцінюють у 215 тисяч тонн – при загальносвітових запасах 58 мільйонів тонн. «Крім того, нікелеві руди містять кобальт, якого в Україні, за різними оцінками, до 100 тисяч тонн, або трохи менше 1% світових запасів. Ці метали також вважаються критичною сировиною і становлять неабиякий інтерес для промисловості як США, так і ЄС», – ідеться в дослідженні ЦЕС.
Потенційно непогані – балансові запаси руд та оксидів стронцію. Але більш-менш розвідані його родовища розташовані на тимчасово окупованих територіях Донеччини. Є й рідкісноземельні руди, переважно ітрієві. В основному – в тимчасово окупованому ворогом українському Приазов’ї. Там же – наші основні запаси танталу й ніобію.
На підконтрольних територіях є родовища ванадію, скандію, берилію, цирконію.
Загалом, за оцінками експертів, фактично третина українських запасів рідкісноземельних металів припадає на тимчасово окуповані Росією території. Хоча потенційно придатні для промислової розробки поклади є й на Дніпропетровщині, Кіровоградщині та на Житомирщині.
Ці елементи застосовують у техніці, використовують як легуючі добавки у сталях і сплавах та як каталізатор крекінгу нафти, в електронних приладах, магнітних матеріалах та запалювальних сумішах, у ядерній техніці, а також при виробництві скла й кераміки.
ЧОГО ЧЕКАЄМО ВІД УГОДИ: КАПІТАЛОВКЛАДЕННЯ Й ТЕХНОЛОГІЇ В ОБМІН НА МЕТАЛИ
Для освоєння вже розвіданих родовищ та пошуку нових покладів рідкісних, рідкісноземельних металів та інших стратегічних корисних копалин Україна потребує значних інвестицій та сучасних технологій. Передовсім, ідеться про потребу в багатомільярдних (у доларах) капіталовкладеннях. При цьому собівартість видобутку таких руд у нашій країні може бути вищою, аніж у деяких конкурентів, не кажучи вже про китайців, які диктують правила гри на цьому перспективному ринку. На прикладі літію це пояснює директор з розвитку «Геологічної інвестиційної групи», голова Комітету з питань надрокористування ЕБА Дмитро Кащук:
«Запаси літію в Україні недостатньо вивчені й потребують дорозвідки. Для геологічного вивчення, видобутку сировини та подальшої переробки кінцевого матеріалу необхідні мільйонні інвестиції та сучасні технології. Це обумовлено геологічною особливістю покладів. В Україні літій можна видобувати тільки шахтним способом. Для цього потрібно будувати шахти і збагачувати руду до товарної продукції. Реалізувати це можливо із залученням іноземних компаній, які дотримуються культури видобування і знають, що це – тривалий бізнес».
Дмитро Кащук / Фото: nadra.info
Водночас у деяких країнах продовжують, як і в середині 20 століття, видобувати рідкісноземельні елементи із розсипних піщаних родовищ, що набагато дешевше. Хоча такі запаси скрізь швидко вичерпуються. Тож шахтний спосіб стає дедалі поширенішим. А технології видобування, збагачення та глибинної переробки руди дедалі вдосконалюються. Провідні американські компанії, на доступі яких до українських надр наполягала команда Трампа, володіють передовими технологіями. Їх застосування в Україні – один з очікуваних плюсів підписання угоди.
Ярослава Жаліло / Фото: dovidka.com.ua
За словами заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослава Жаліла, Україні важливо скористатися позитивним мультиплікаційним ефектом потенційного інвестування у видобувну галузь. Мова про переробку принаймні частини ресурсу на території країни, створення нових робочих місць, долучення місцевих супутніх сервісів та виробництв.
«Тобто, має йтися не про «висотування» ресурсу, а про формування цілісних кластерів, які забезпечуватимуть ефективне використання певних українських природних ресурсів», – сказав економіст у коментарі Укрінформу.
Працюючи над майбутньою угодою, українська влада повинна дбати, на його думку, не лише про національний інтерес, а й про дотримання міжнародних правил. «Бо коли ми говоримо про перспективу членства України в ЄС, йдеться в тому числі і про впровадження європейських норм у поводженні з ресурсами. У Європі вимоги до видобувної промисловості досить жорсткі», – нагадує Жаліло.
Маємо думати і про екологічність видобутку. Адже порода із вмістом деяких рідкісних та рідкісноземельних елементів часто має підвищений радіаційний фон. Тисячами тонн піднімаючи її на поверхню без запобіжних заходів та спеціальних технологій, ризикуємо не лише опроміненням людей, а й забрудненням навколишніх територій.
Ще одним з елементів угоди, на думку фахівців, мають бути домовленості про рециклінг (переробку для повторного використання чи утилізації) використаних виробів, у складі яких будуть наші рідкісноземельні метали, саме в Україні. І ціна такої переробки має початково закладатися в собівартість виготовленої у нас продукції.
Все це потребує значних капіталовкладень, яких Україна не має. І, на жаль, з огляду на потреби повоєнного відновлення та й надалі високий рівень оборонних витрат, схоже, ще не скоро матиме. І це – один із ключових аргументів прибічників ідеї підписання ресурсної угоди зі США.
Також маємо усвідомлювати: навіть якщо угоду колись і буде підписано, навряд чи в Україну швидко потечуть “рідкоземельні” інвестиції, а до США – грошові ріки від експлуатації українських надр. Відповідно, навряд чи податки від їх видобутку вже в перші повоєнні роки щедро наповнюватимуть українську скарбницю. На ці гроші однозначно не варто розраховувати під час першочергової відбудови. Тож і питання пошуку необхідного ресурсу на відновлення (якщо Росія не поспішатиме сплачувати репарації), й умов можливої угоди, яку поки що українське керівництво відкинуло, з порядку денного не знімається.
Владислав Обух, Київ
Перше фото: ОП
