За інформацією: Суспільне.
Ветеран 79-ї ОДШБрОкрема десантно-штурмова бригада з Миколаївщини Іван Роман на фронті втратив руку, ногу та частково зір. Понад півтора року тому у чоловіка влучив FPV-дрон, під час лікування він переніс 17 операцій. Станом на 16 жовтня він реабілітується у Центрі UNBROKEN|"Незламні" у Львові.
Водночас десантник опановує стрільбу з лука, після відновлення мріє взяти участь у Паралімпійських іграх, а тренери вважають його унікальним спортсменом.
Про військову службу, відновлення та захоплення спортом Іван Роман розповів журналістам Суспільного.
Від зварювальника до військового: початок служби
Родом Іван з селища Благодарівка. Після дев’яти класів він вступив до Миколаївського професійного ліцею, де здобув спеціальність газоелектрозварювальника. Потім його призвали на строкову службу в навчальному центрі у Десні, що на Чернігівщині.
Повернувшись після армії, Іван працював будівельником, згодом за кордоном, після чого повернувся до України й одружився. У 2014 році чоловікові надійшла повістка.
"Одразу пішов до військкомату. Ми пройшли коротке навчання у складі 79-ї бригади. Потім всіх відправили на Донецький напрямок, а мала частка, в тому числі і я, лишилась охороняти частину. На той час я був на посаді спеціаліста — це розширена спеціальність, на якій можна було мене "впихнути" в будь-яку галузь", — згадує ветеран.
Тоді військовий працював у ремонтній роті, зокрема евакуйовував пошкоджену техніку. Інколи чоловік опинявся близько до передової.
"Одного разу ми заїхали зранку в населений пункт, люди почали збігатися, розповідати, що був обстріл, все простріляне, будинки зруйновані. Чоловік прибігає, каже, що дитина п'ятирічна загинула. Але ми з ними знаходились у таких самих умовах і нам не було чим допомогти. Треба було викликати спеціалізованих людей, які можуть щось зробити", — згадав він.
Військовий Іван Роман під час служби у ЗСУ. Особистий архів Івана
"Це вперше, коли я відчув, що таке вибухи та війна. Потім вже на таких напрямках не доводилося бути".
У 2015 році Іван звільнився з армії. Втім, через те, що було важко десь працевлаштуватись, у 2017 році повернувся до лав ЗСУ, цього разу став водієм. Разом із побратимами він брав участь у низці навчань, зокрема на Яворівському полігоні (Львівщина), де українських військових тренували іноземні інструктори.
"Після цих навчань ми сформували перший батальйон і повернулися в Миколаїв. Потім я знову звільнився, працював далекобійником", — каже чоловік.
У 2021 році Іван вчергове прийшов до військкомату — підписав контракт і повернувся у 79-ту бригаду. На той момент його підрозділ дислокувався поблизу Щастя, що на Луганщині.
Повномасштабна війна
Зі слів Івана, для бійців, які перебували на передовій у Донецькій області, ознаки повномасштабного вторгнення з’явилися ще за тиждень до 24 лютого 2022 року.
"Ми постійно чули вибухи. Нам казали, що то полігон, навчання, але вже всі розуміли — щось насувається. Коли це вже 24-го оголосили, що йде повномасташбний наступ, то на наших хлопців, які "на нулі", вже почали просто ломитися: і на Донеччині, і на Луганщині".
У перші дні повномасштабного вторгнення Іван евакуював пошкоджену техніку, зокрема машини з паливом. Згодом його підрозділ побував біля Лисичанська та Бахмута. Пізніше і під Лиманом, де йому разом із побратимами майже вдалося заволодіти російською технікою.
"Хлопці поїхали її "трофеїти", забрали та притягнули назад. І, мені здається, російська аеророзвідка помітила, що ми це робимо і почався обстріл. Ми не постраждали, втім наша техніка трошки пошкодилась. Але як тільки закінчився обстріл, ми бистренько по машинах. Залишили ту БМПБойова машина піхоти., яку хотіли забрати, і поїхали", — згадав Іван.
Під час перебування у Краматорську у місце, де жив Іван з побратимами, влучила ракета Х-22.
"Ми були в епіцентрі вибуху, на другому поверсі. І виходячи з того місця, де я стояв і місця, де вже починалася прірва — метрів п'ять максимум. Ми відчули на собі цей вибух. Поранень суттєвих не було, тільки контузія. Було все завішено у нас, тому врятувало, що не порізало склом. Звичайно, після цього ми змінили місце проживання", — розповідає військовий.
Після служби у ремонтній роті Івана перевели в підрозділ аеророзвідки на посаду водія.
"Отримали нові пікапи — "Peugeot Landtrek" 2022 року Мій був білий, і це було доволі небезпечно, бо з неба видно буквально світлу пляму. Обклеїв машину камуфляжем, оскільки командування не дозволяло фарбувати. Наступного дня технік роти каже: "Вже дозволили фарбувати". Ну, звісно, дуже вчасно", — сміється Іван.
Військовий Іван Роман під час служби у ЗСУ. Особистий архів Івана
Завданням військового було підвозити екіпажі, міняти людей, доставляти спорядження.
"Бувало, що спав по три години. Міг завозити хлопців уночі, вдень — забирати поранених, потім везти кудись командування. Кожен виїзд — ризик".
"Так адреналін "вдарив", що не відчув, як відірвало руку"
21 січня 2024 року Іван вивозив побратимів на позиції. Неподалік від них вибухнув російський дрон, який пошкодив автомобіль. Іван висадив побратимів та збирався вирушати назад. Коли військовий розвертав машину, ще один дрон влучив в лобове скло.
"Я не одразу зрозумів, що сталося. Вирішив вистрибнути з машини — вона котилась униз до річки. Потягнувся лівою рукою, а її… вже не було. Навіть не боліло, адреналін "вдарив". Тільки коли впав на землю, зрозумів, що втратив руку й сильно пошкодив ногу. Зір теж пропав, але думав, що просто темно".
Побратими, яких висадив Іван, зреагували на поранення та почали надавати першу медичну допомогу.
"Хлопці почали мені казати: "Зачекай, летить ще щось". Лежу, чую, як дрон завис наді мною. Думаю: "Якщо вже б'єш — то ближче до голови, щоб я не мучився". Але він відлетів. Не знаю, скільки секунд це тривало, але я іще удав, що я нерухомий. Вже потім я відчув холод в нозі. Торкаюсь до неї, а відчуваю кістку", — розповів він.
Військовий Іван Роман під час служби у ЗСУ. Особистий архів Івана
Один із військових з іншого підрозділу, попри небезпеку, приїхав машиною й евакуював пораненого Івана.
"Він їде, намагається легше проїхати цей відрізок, а я вже починаю поступово відчувати цей біль. Я кажу: "Давай, газуй, довези мене до евакуаційної машини". Він каже: "Так це ж, щоб тобі боляче не було". Я говорю: "Якщо я там буду трохи кричати, не звертай уваги. Просто їдь, роби свою роботу, а я тут вже якось потерплю трошки", — пригадує ветеран.
"Просто було питання часу, а не болю. Я починав поступово розуміти, що руки і ноги немає, тече з усіх сторін, з ноги теж, затуманення розуму йшло".
Івана Романа живим, без втрати свідомості, направили до стабілізаційного пункту, а згодом — у Дніпропетровську обласну лікарню імені Мечнікова, розповіла його дружина Лариса, яка допомагає йому під час реабілітації й нині.
"Йому у Дніпрі ампутували ногу, тому що там не було чого рятувати. І потім нас направили до Києва, тому що треба було уламки з очей дістати, вони були дуже уражені. Втім, у Києві нас не хотів тримати. Знаєте, скільки нам відмовили в операції? Я і в міністерство дзвонила, куди тільки не телефонувала. "З боєм" робили операцію на очі, бо він би не бачив зараз нічого", — розповіла дружина ветерана.
"Після кількох спроб вже влучав у "десятку": як ветеран почав захоплюватись спортом
Після операції у Києві чоловіка відправили в Івано-Франківськ, а згодом — у Центр "Незламні" у Львові, де Іван наразі продовжує реабілітуватися. Перші пів року після поранення Іван переніс кілька операцій, мав пошкодження. Попри це, ветеран захопився спортом — стрільбою з лука.
Десантник почав цікавитись спортом з червня 2024 року, коли наживо побачив майстерклас від олімпійської призерки Катерини Дубровіної.
"Спочатку навіть не знав про існування стрільби з лука. Але ця чемпіонка почала відвідувати лікарні та пропонувати хлопцям спробувати себе в цьому спорті. Вони всі були після операцій, але все одно займалися. Казали мені: "Давай з нами". Спочатку думав, що жартують. Але запропонували просто поїхати — випити кави, поспілкуватися, познайомитися — і я поїхав", — згадує він.
Ветеран Іван Роман під час заняття зі стрільби з лука. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
"Дівчата позитивно ставилися, допомагали, не робили різниці між пораненими та здоровими. Спілкування було дружнім, і завдяки цьому з’явилося відчуття, що ти не в лікарні, а серед друзів. Це теж своєрідна моральна та психологічна реабілітація".
Одного разу тренерка, яка організувала заняття, запросила Івана спробувати постріляти з лука.
"Вона підійшла й говорить: "Ходімо постріляємо". Я кажу: "Як ви це собі уявляєте?" А вона вже мала план у голові. Ми вийшли на дистанцію, вона пояснила, що робити, й сказала: "Я буду твоєю іншою рукою". Так ми разом зробили перші постріли. Мені сподобалося. Попри все, після кількох спроб я вже влучав у десятку", — каже чоловік.
Одна з тренувальних зон КЗ СДЮСШОР «Електрон» у Львові, де тренується ветеран Іван Роман. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
"Він перший і унікальний спортсмен"
Старший тренер Національної паралімпійської збірної Олег Авдентов каже, що досвід Івана — унікальний.
"Ми мали спроби роботи з людьми з порушенням зору ще до COVID-19, але тоді все зупинилося. Потім з’явився Іван — перший і унікальний для нас спортсмен. Він має комбіновані травми: і проблеми з зором, і з опорно-руховим апаратом. Це новий досвід для нас", — пояснив Авдентов.
Старший тренер Національної паралімпійської збірної Олег Авдентов. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
У лютому 2025 року Іван вперше взяв участь у змаганнях.
"У дуельних поєдинках програв (4:6), але це був ефектний виступ — усі підтримували. Він цілиться на паралімпійську збірну. Якщо все буде добре, наступного року поїдемо на класифікацію. Тренуємо йому стабільність і дисципліну. Якщо він цього хоче — все вдасться. Поруч завжди Лариса — дружина, його головна підтримка".
Ветеран Іван Роман разом із дружиною Ларисою. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Ще одна тренерка зі стрільби з лука Моніка пригадує, що спочатку Іванові було складно опановувати спорт.
"Спочатку він стріляв на дистанції 18 метрів і майже всі стріли летіли повз щит. Але вже за кілька місяців тренувань він почав усе краще відчувати — куди цілити, як тримати лук. Тепер його постріли точніші, вже більш-менш", — розповіла Моніка.
Ветеран Іван Роман разом із тренеркою Монікою. Особистий архів Івана
За словами жінки, робота з Іваном стала для неї особливим досвідом.
"Він — перший незрячий спортсмен, з яким я працюю. Але тепер до нас приводять дітей сліпих, яким по 16–17 років. Це вперше в Україні, щоб ми системно займалися з людьми, які не бачать. І я сама багато чому вчуся, працюючи з ним. Тут головне — терпіння".
Ветеран Іван Роман під час заняття зі стрільби з лука. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Переніс 17 операцій: як відбувається реабілітація Івана
Процес відновлення Івана триває близько півтора року. За словами реабілітолога Ігоря, чоловік поступово вчиться заново ходити, тримати рівновагу та долати перешкоди.
"Коли Іван до нас потрапив — це була осінь 2024 року — у нього була перехресна ампутація. Сидіти було йому важко, стояти теж. Але поступово, крок за кроком, ми рухались уперед. Хірурги робили своє, реабілітологи — своє. Тепер тренуємо координацію, баланс на різних поверхнях, ходьбу сходами, подолання перешкод, зміну напрямку. Вже пробуємо ходити без милиці", — каже фахівець.
Ветеран Іван Роман під час реабілітації у Львові. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Реабілітолог каже, що Іван звик до протеза й активно з ним реабілітується.
"Втім, йому доведеться з цим жити все життя — і постійно навчатися користуватись протезами".
Мета занять — розвиток координації, витривалості та зміцнення м’язів живота.
"Раніше ми не могли давати велике навантаження через проблеми з черевною порожниною. Зараз поступово збільшуємо інтенсивність. Займаємося щодня по годині", — розповідає Ігор.
Ветеран Іван Роман на біговій доріжці поруч із реабілітологом Ігорем. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Реабілітолог Ігор допомагає Івану Роману спускатися зі сходів. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Ветеран Іван Роман під час подолання смуги перешкод. Суспільне Миколаїв/Хаіндрава Нікіта
Іван каже, що за час лікування переніс 17 операцій.
"Не знаю, це багато чи мало. Але всі були серйозні — по п’ять годин кожна. Втім, я бачив в інтернеті хлопців, які мали й по сотню операцій", — говорить військовий.
Ветеран Іван Роман разом із дружиною Ларисою. UNBROKEN/Facebook
Окрім стрільби, ветеран займається плаванням, а також нині вчиться у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. 15 жовтня 2025 року чоловік подолав першу професійну відстань — 100 метрів. Чоловік прагне, щоб його досвід у спорті став натхненням для інших ветеранів.
Читати ще
Читати ще
«Він був поставлений на коліна та застрелений». Історія військовослужбовця, який обороняв Миколаїв
Читати ще
Пережив штучну кому та 18 операцій: майже десять місяців військовий з Миколаєва реабілітується у Львові
