За інформацією: Суспільне.
Тетяна та Анна, 13 січня 2024 року. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
Жінка згадує розмову з чоловіком 12 квітня 2022 року.
"Сказав :"Я не знаю, що воно буде. Ми тут до останнього. Будь ласка, бережи себе і дитину!". У нього тремтів голос. Це я його вже почула таким вдруге. Таким він був в нього ще, коли донька народилась. Тоді були емоції й сльози. А цього разу він був просто ніякий"
Тетяна просила Вадима про одне — зберегти своє життя. Через п'ять місяців дружина отримала підтвердження від центру комплектування та Національного інформаційного бюро про те, що чоловік у полоні.
"Уже другий рік я зовсім нічого не знаю. Тільки, що Бог допоміг, і ми запевнилися, що він у полоні, що живий. Я хвилююсь, щоб мати дочекалась свого сина, бо вона хворіє. Віримо в те, що наша влада щось зробить, і вони будуть вдома. Тому що це вже слово: "Чекайте!". Вже немає віри цим: "Скоро, скоро, скоро!", — каже жінка.
Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв «Стояв до останнього, стояв до останнього патрона. Ніколи не скаржився, що в нього не було їжі, що в них не було зброї» Олена Гузаковаматір полоненого морпіха
Дружина каже, на емоціях була готова поїхати до Росії, аби тільки відшукати чоловіка.
"Може б дозволили йому поїсти, одягнутися, щоб хоч якось йому допомогти. Але потім прийняли рішення, що ні, цього робити ми не будемо", — розповідає Тетяна.
Футболка доньки Вадима, 13 січня 2024 року. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
У Вадима була мрія — вести дитину до першого класу.
"Хотів бути в цей момент разом з нею. Я також думала, щоб не віддавати її до школи у шість років. У мене були думки, що ось він скоро повернеться і… Але я вирішила — віддам її зараз. А далі вона (Анна — ред.) буде вже писати йому, і показувати свої успіхи", — додає дружина Вадима.
